Головне меню
Вхід
Користувач:

Пароль:
 
Забули пароль?

Реєстрація

3 користувач(ів) активно
(1 користувач(ів) переглядають Texts)

Учасників: 0
Гостей: 3

далі...

Рекомендуем : курс автошкола . вождение обучение . твердотопливные котлы будерус, навесные котлы будерус
Шекспірознавчий дискурс > Лінгвістика > Ніконова В.Г. Концептуальне поле "світ людини" у трагедіях Шекспіра
Ніконова В.Г. Концептуальне поле "світ людини" у трагедіях Шекспіра
Опубликовал(а) Admin 26/01/2009 (9499 прочтений)

УДК 811.111’38

Ніконова В.Г.

(Дніпропетровськ)


КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ПОЛЕ СВІТ ЛЮДИНИ

У ТРАГЕДІЯХ ШЕКСПІРА


У статті досліджується концепція людини в трагедіях Шекспіра у когнітивному ракурсі; розглядається структура концептуального поля СВІТ ЛЮДИНИ та його місце у текстовому світі трагедій, визначаються кількісні характеристики вербальних засобів вираження концептів цього поля. Виконане дослідження показало зумовленість концептуальної картини світу в трагедіях Шекспіра культурно-історичними тенденціями епохи пізнього Ренесансу. Ієрархія концептів у текстовому світі трагедій обумовлюється світоглядними настановами Шекспіра, його пошуками гармонії – у житті й у людях.

Ключові слова: лінгвокогнітивний підхід, текстовий світ, концептуальна та мовна картини світу, концептуальне поле, кластер, концепт, образ.

The article deals with the concept of a man in Shakespeare’s tragedies from the cognitive point of view; the structure of the conceptual field THE WORLD OF A MAN, the place of this field in the text world of Shakespeare’s tragedies and the quantitative characteristics of linguistic means of concept realization are being discussed here. The investigation carried out shows that the conceptual picture of the world in the tragedies is conditioned by cultural tendencies of Renaissance period in the history of English literature. The hierarchy of concepts in Shakespeare’s world is explained by the author’s outlook, his longing for harmony – in life and in people.

Key words: linguistic and cognitive approach, text world, conceptual and linguistic pictures of the world, conceptual field, cluster, concept, image.

Проблема розуміння людини і її сутності здобуває в останні роки все більшу актуальність. ХХ сторіччя внесло нові підходи до осмислення дійсності, сутності людини, її світорозуміння, а також людських цінностей. Людину можна вивчати як частину природи (що і роблять природничі науки), а також як члена певного суспільства з його культурою і мовою; це предмет вивчення філософії, соціології, антропології, культурології, а також лінгвістики, адже мова – це соціальне явище й основний засіб спілкування людей, вираження їхніх думок, почуттів і емоцій. Об'єктом гуманітарних досліджень стає людина і її внутрішній світ.

У наукових студіях кінця ХХ ст. характерним для досліджень мовних явищ, структур та процесів у різних галузях мовознавства стає когнітивний підхід. «Когнітивна наука – це наука про знання й пізнання, про результати сприйняття світу і предметно-пізнавальної діяльності людей, накопичених у виді осмислених і приведених у певну систему даних, що якимось чином репрезентовані нашій свідомості і складають основу ментальних, або когнітивних процесів» [1, 34]. У спеціальній літературі зараз говорять не тільки про когнітивну науку, а про когнітивні науки, залучаючи сюди психологію, антропологію, моделювання штучного інтелекту, філософію й нейронауки, тобто ті науки, які мають відношення до природи знання та пізнання, джерела знань, їх систематизації, процесу та розвитку. Виникають такі галузі наукового знання як етнопсихологія, психолінгвістика, когнітивна психологія, соціолінгвістика, когнітивна лінгвістика, етнолінгвістика та ін. Лінгвокультурологія сьогодні – це наймолодше відгалуження етнолінгвістики. Її мета – дослідження взаємовідносин мови й культури, мови й етносу, мови і народного менталітету, тобто “когнітивний простір культури” [2 та ін.].

Сприйняття культури кожної нації відбувається через ідеал цієї культури, у якому, як у краплині води, віддзеркалюється “обличчя” національного менталітету, колективна етнічна свідомість. Таким ідеалом західноєвропейської культури є Шекспір – “мислитель над мислителями”. Вивчення мови шекспірових творів набуває все більшої значущості в аспекті проблематики лінгвокультурології, когнітивної поетики та когнітивних підходів у літературознавстві.

Мета цієї статті – дослідження концепції людини в трагедіях Шекспіра у лінгвокогнітивному ракурсі. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: розглянути концептуальну систему текстового світу трагедій Шекспіра, яка реалізована в змісті образних лексичних одиниць, фразеологічних зворотів, у системі метафор та стійких порівнянь; визначити місце концептуального поля СВІТ ЛЮДИНИ у цій системі, провести кількісний аналіз мовних засобів вираження концептів, що складають це концептуальне поле та виявити ієрархію цих концептів.

Сучасна лінгвістика значною мірою розвиває ідеї вчення В. фон Гумбольдта про закономірності розвитку мови в тісному зв’язку з “народним життям” і “народною психологією”. У мові, на його думку, віддзеркалюються певний світогляд, духовні якості носія мови, народу. Будучи посередником між світом та людиною, „мова в той же час являє собою й віддзеркалення, і знак, і тому не може бути зведена до сукупності довільних або випадково вживаних знаків понять” [3, 320-324]. Мова, віддзеркалюючи реальність, створює свій світ, у якому присутні фрагменти культури, історії, психології, менталітету. “Мова – це завжди текст, насичений смислами та інтенціями, які належать певному часу, людині, суспільству” [4, 113]. Художня література відіграє особливу роль у розвитку розуміння людиною навколишньої дійсності і самої себе.

В художньому творі реальний світ представлено за допомогою системи словесних поетичних образів, яка створює художню модель світу (фіктивний світ, текстовий світ). Теорія текстових світів – це засіб тлумачення змісту літературних текстів [5]. В дослідженнях з когнітивної поетики міститься детальний опис текстових світів, класифікація підсвітів [6, 136-142; 7].

У теорії текстових світів виділяють три рівні: дискурсивний світ (discourse world), текстовий світ (text world), та підсвіти (sub-worlds). Найвищий рівень – дискурсивний світ – припускає існування учасників дискурсу, наприклад, двох мовців у бесіді, адресата і адресанта у листуванні, автора та читача. Мовна ситуація у дискурсивному світі – це безпосередня ситуація, яка складається із тексту, оточення та учасників дискурсу. До чинників, які сприяють тлумаченню змісту художнього тексту, відносяться: сприйняття безпосередньої ситуації та знання, сподівання, спогади, наміри та ін. учасників дискурсу. Щоб запобігти перешкоджання тлумачення змісту внаслідок зайвого перенасичення інформацією, теорія текстових світів наголошує, що треба розглядати не всю можливу інформацію, а тільки ту, яка формує необхідний контекст.

Практичне застосування теорії текстових світів у когнітивній поетиці впроваджено в роботах іноземних та вітчизняних дослідників [8]. На матеріалі американської поезії Л.І.Белєхова розглядає ряд операцій, спрямованих на виявлення підсвітів та їх взаємодію у текстовому світі, визначає чинники, які сприяють або зашкоджують тлумаченню змісту поетичного тексту [9].

Науковий аналіз процесу нагромадження, структурування та подання певної системи знань з виходом на вищий рівень абстракції у методологічному плані ставить за мету вивчення концепту художнього твору. Концепт подається як “глибинний смисл, від початку максимально й абсолютно згорнута смислова структура тексту, що втілює мотив, інтенції автора та приводить до породження тексту. Являючи собою своєрідну “точку вибуху”, що викликає текст до життя, концепт слугує, з одного боку, відправним моментом при породженні тексту, а з другого – кінцевою метою при його сприйнятті” [10, 202]. Концепт подається як одиниця пізнання світу, цілісне утворення особливого виду, якому властива здатність поповнюватися, змінюватися та відображати людський досвід.

Концепти створюють відповідний семіотичний простір. Сукупність взаємно зв’язаних концептуальних сфер, що відображають знання індивіда про певні фрагменти світу, центром якого він є, формують структуру концептуальної картини світу. Концептуальні сфери як закодована соціокультурна інформація постають сукупністю інваріантних категорій, котрі розуміються як «основний семантичний «інвентар» культури, загальний фон або фільтри, які зумовлюють характер здобуття й організації нового знання та досвіду» [11, 18]. Зміст кожної концептуальної сфери визначається наявністю в них семантичних сфер (полів), які відображують основні категоріальні інваріанти, що визначають певний культурно-історичний тип.

Ідеї когнітивістики про існування концептуальної картини світу як системи знань окремого індивіду, а також її мовне вираження через внутрішній лексикон, яке реалізується у вербалізованій картині [12], стимулювали дослідження, спрямовані на визначення авторських концептуальних метафор, що уможливлює описання психологічного “портрету” автора і його / її “портрету” як мовної особистості [13], дає змогу порівняти образні картини світу різних поетів [14, 112-146], виявити особливості когнітивного стилю поетів [15].

Текстові світи різняться між собою тим, як словесні поетичні образи вписані, вплетені у тканину тексту. Домінанту текстового світу створює образний простір поетичного тексту. Образний простір розглядається як середовище буття образів у текстовому світі. Кожний поетичний образ існує не сам по собі, а є вписаним в певний семантичний простір текстового світу, який в свою чергу представляє собою частину семіотичного простору культури [16, 193].

Текстовий світ творів Шекспіра - це синтез культури, науки і мистецтва XVI ст. Його п'єси – це „мікрокосм, світ у мініатюрі, не картина фрагменту дійсності, а цілий світ” [17, 53]. Тут перемежовуються старе і нове: феодальне свавілля, середньовічна патріархальність, буржуазна корисливість, гуманістична ідейність і скептицизм. Шекспір не вважає перемогу нового над старим такою, що легко дається, що випливає з етичної переваги людей з новим світоглядом над прихильниками феодального старого світу. Шекспір піднявся до свідомості того, що „народження нового світу, сином і поетом якого він був, відбувається в муках, оплачується кров'ю і стражданнями”[18, 11].

Основу концептуальної системи текстового світу в трагедіях Шекспіра становив поетичний погляд на світ, що далеко не звільнився від міфології, фантастичних уявлень, які уживалися з психологічно точними спостереженнями над поведінкою людей. Суспільно-політичні і культурно-історичні традиції народу, реальний світ того часу (астрономія, навігація, військова справа, сільське господарство, медицина, музика, живопис, фольклор та ін.) знаходять своєрідне відбиття в концептуальній системі Шекспіра, у вербальних засобах та мовленнєвих поетичних образах.

Ґрунтуючись на положенні когнітивістики про те, що концептуальна картина світу реалізується в мовній картині світу, знаходячи своє вираження у вербальних засобах та поетичних образах, ми провели суцільну вибірку всіх образних зворотів, мовних та мовленнєвих, у трагедіях Шекспіра. У когнітивній стилістиці образ розглядається як категорія свідомості, за допомогою якої людина здатна зрозуміти таємниці слів, смисл поетичного тексту, оскільки образ є втілене розуміння.

У результаті вибірки було отримано 2347 прикладів експресивно-емотивних образних авторських зворотів (метафор, метафоричних порівнянь, оксюморонів, гіпербол) та фразеологічних одиниць. Далі ці авторські звороти та образні фразеологізми групувалися залежно від того концепту, значення якого вони передають. У цих концептах, як у фокусі, відтворюється концептуальна картина світу в трагедіях Шекспіра, тобто авторське світобачення та світосприйняття.

Структура концептуальної картини світу в трагедіях Шекспіра формується сукупністю взаємно зв’язаних концептуальних сфер: концептуальне поле СВІТ ЛЮДИНИ, концептуальне поле СВІТ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ і концептуальне поле ФІЗИЧНИЙ СВІТ. Об'єднання цих концептуальних сфер у межах концептуальної картини світу в трагедіях Шекспіра відповідає висунутому в ряді робіт положенню про присутність у семантиці мови взаємозалежної концептуальної тріади «людина – світ духовної культури – фізичний світ» [19, 9]. Цілком ймовірно, що запропонована модель об'єднання елементів у концептуальній картині світу індивіда є універсальною, однак у кожного окремого автора ці концептуальні поля можуть бути представлені по-різному, одержуючи, відповідно, більше або менше розгортання, що залежить від особливостей індивідуального сприйняття буття, додання більшої або меншої значимості його різним проявам.

У трагедіях Шекспіра концептуальне поле СВІТ ЛЮДИНИ є найбільш насиченим і різноманітним. У ньому нараховується 50 концептів (вони перелічені далі), які виражені 1509 образними мовними та мовленнєвими засобами, що складає 64,3% від усього досліджуваного матеріалу. Кількість образних виразів, що виражають концепти двох інших концептуальних полів – СВІТ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ та ФІЗИЧНИЙ СВІТ, складає 645 прикладів (27,5%) та 193 приклади (8,2%) відповідно. Завдання цієї статті – показати результати кількісного аналізу мовних засобів вираження концептів, що утворюють концептуальне поле СВІТ ЛЮДИНИ, яке є найбільш частотним і значимим.

Важливість для Шекспіра проблеми людського характеру відзначалася ще в працях А.А.Аникста, М.М.Морозова, Р.М.Самарина, А.А.Смирнова, Ю.Ф.Шведова, М.В.Урнова, А.Горбунова й інших дослідників творчості драматурга, які розглядали цю проблему з літературознавчих позицій.

Вчені відмічають, що будь-яка п'єса Шекспіра – це п'єса про людей і про їхні відносини, але це і п'єса про одну людину, що стоїть у центрі сюжету більшості драм Шекспіра. Драматург не тільки підкреслює у своїх персонажах риси типові, що мають загальне і принципове значення в зображенні характерного образу людини епохи Ренесансу з її світоглядом, звичками, пристрастями, але й у той же час індивідуалізує своїх персонажів, наділяючи їх різноманітними, додатковими рисками, що роблять їх насправді живими. Цю різнобічність і життєвість шекспірівських характерів відзначив Пушкін: «Особи, створені Шекспіром, не суть як у Мольєра, типи такої-то пристрасті, такого-то пороку, але істоти живі, які мають багато пристрастей, багато пороків; обставини розвивають перед глядачем їхні різноманітні характери»[20, 385].

Нове розуміння, а виходить, і нове зображення людини було найбільшим відкриттям Шекспіра. Кожна людина, у шекспірівському розумінні, – „неповторно багатий і складний світ властивостей, думок і почуттів, нерідко гостро суперечливих” [21, 7]. У багатосторонності образів Шекспіра, завжди обумовленій їхнім життєвим досвідом, вперше у світовій літературі була відбита неповторність індивідуальності, живе багатство і складність людської душі. Людська психіка – людська свідомість, розум, почуття, пристрасть, афекти людської суті – перетворилися в нього в основний елемент драматургії.

Ще одним з найважливіших відкриттів Шекспіра, на думку дослідників, є зображення особистості в її розвитку. Шекспір, дотримуючись свого методу побудови образів, малює зріст і розвиток людської пристрасті в зв'язку з усіма властивостями даної людської особи, у боротьбі з ними, у протиріччях, у боротьбі її розуму з пристрастями, у боротьбі із самою собою і з даними обставинами. „Динаміка шекспірівських образів – зміни, що відбуваються в героях Шекспіра, майже завжди результат боротьби, що веде його герой зі своїми супротивниками, а іноді – одночасно – і із самим собою” [22, 9]. Люди в п'єсах Шекспіра змінюються і діють відповідно своїм індивідуальним особливостям. Але розвиток людини в Шекспіра, зміни, що відбуваються в неї, визначаються факторами громадського життя, тісно зв'язані з участю героя в його подіях.

Інтерес Шекспіра до світу людини у всій розмаїтості його буттєвих характеристик виявляється у складній структурі концептуального поля СВІТ ЛЮДИНИ, зміст якого визначається наявністю в ньому семантичних сфер, які відображують основні категоріальні інваріанти, що визначають певний культурно-історичний тип.

Для виявлення цих семантичних сфер при дослідженні структури концептуального поля СВІТ ЛЮДИНИ використовувалася методика, яка запропонована Д.М.Колісник [23]: з урахуванням принципу концептуальної супідрядності усередині концептуального поля, що розглядається як клас понять, на гіперо-гіпонімічній основі виділяються підкласи, які включають кластери, що складаються з груп більш конкретних концептів.

Концептуальне поле СВІТ ЛЮДИНИ в трагедіях Шекспіра складається з трьох підкласів: людина як феномен, буття людини, діяльність людини.

Перший підклас ЛЮДИНА ЯК ФЕНОМЕН нараховує 17 концептів, які реалізовано у 376 образних зворотах (25% від кількості мовних засобів вираження концептів у концептуальному полі СВІТ ЛЮДИНИ – 1509 образних утворень). Цей підклас має таку структуру:

Кластер: людина як фізичний феномен (114 образних утворень);

концепти: тіло, зовнішній вигляд, характер.

Кластер: людина як духовний феномен (262 образних утворень);

концепти: душа, психіка, свідомість, розум, мислення, знання, досвід, мрія, бажання, наміри, уява, любов, позитивні почуття й емоції, негативні почуття й емоції.

У другому підкласі – БУТТЯ ЛЮДИНИ – 12 концептів, значення яких передають 482 образних утворення (32%). Ці концепти групуються у три кластери:

Кластер: стан людини (316 образних утворення);

концепти: життя, існування, хвороба, смерть, безсмертя, небуття.

Кластер: простір людського буття (52 образних утворення);

концепти: місце життя, будинок та його частини, місцевість.

Кластер: час людського буття (114 образних утворення);

концепти: час як такий, час конкретної ситуації, плинність часу.

Третій підклас ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ реалізується у 651 образному авторському звороті або фразеологізмі (43% від аналізованого матеріалу). Мовні засоби передають значення 21 концепту, які групуються у три кластери:

Кластер: фізичні дії (82 образних утворення);

концепти: поєдинок, прибуття, відїзд, знущання, насильство.

Кластер: духовна діяльність (156 образних утворення);

концепти: міркування, осмислення, навчання.

Кластер: соціальна діяльність (413 образних утворення);

концепти: негативна діяльність (порушення контакту, непорозуміння, суперечка, боротьба за владу/трон, зрадництво, свара, вбивство), позитивна діяльність (дружба, любов, одруження, заступництво, відданість, самопожертва).

За результатами кількісного аналізу із восьми кластерів, виділених у концептуальному полі СВІТ ЛЮДИНИ, найбільш численними за кількістю мовних засобів вираження концептів є кластери: соціальна діяльність (413 образних утворень), стан людини (316 образних утворень), людина як духовний феномен (262 образних утворень), духовна діяльність (156 образних утворень).

У системі концептів цього концептуального поля панує чітке протиставлення позитивних і негативних моральних елементів у людини. Особливо це очевидно у кластерах СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ і ЛЮДИНА ЯК ДУХОВНИЙ ФЕНОМЕН, де концепти негативної діяльності чи негативних почуттів й емоцій значно превалюють над концептами позитивної діяльності. Це пояснюється тим фактом, що під час створення великих трагедій у світогляді Шекспіра відбувся перелом, обумовлений утратою надій на здійснення ідеалів гуманізму та переглядом драматургом основ гуманістичного світогляду. Оптимістична оцінка розуміння природи людини змінилася визнанням зла не як зовнішнього стосовно особи, а як такого, що споконвічно корениться в природі людини: люди - нерозумні, піддані слабостям, дурним пристрастям, здатні на жахливі злочини. Шекспір визнає, що неможливо досягти і здійснити гармонію між мікрокосмом і макрокосмом, між «я» і світом. Життя стає для Шекспіра хаосом, у якому панують безглузді сили.

Значна кількість образних утворень, що позначають концепти ЖИТТЯ, ІСНУВАННЯ, ХВОРОБА, СМЕРТЬ, БЕЗСМЕРТЯ, НЕБУТТЯ (кластер СТАН ЛЮДИНИ), а також концепти МІРКУВАННЯ, ОСМИСЛЕННЯ, НАВЧАННЯ (кластер ДУХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ) свідчать про те, що основу філософії трагічного періоду Шекспіра становить не беззаперечний песимізм, а уявлення про цілісність людини, що розпалася, про боротьбу добра і зла як у ній самій, так і у всій дійсності. „Геній Шекспіра виразився з особою силою в тім, що в цей час Шекспір залишився вірний основним ідеям гуманізму, переборов катастрофу гуманістичних ілюзій – і замість ілюзій виробив той мужній, суворий і закоханий в життя світогляд, що панує в його творах після 1600 р.” [24, 6]. Місце скепсису і розчарованості зайняло тепер прагнення перебороти кризу, зробити висновки з нового досвіду, осмислити вищу розумність світового устрою, що включає в себе як зле, так і добро. Поступово замість ренесансного антропоцентризму народжувався особливий барочний універсалізм, виникло прагнення охопити думкою всесвіт і знайти місце людини в її неосяжних просторах. Так з хаосу старих уявлень народжувався новий синтез світоглядних настанов.

Виконане дослідження показало зумовленість концептуальної картини світу в трагедіях Шекспіра культурно-історичними тенденціями епохи Ренесансу, реальними протиріччями громадського життя, державного строю, усієї духовної культури епохи. Ієрархія концептів у текстовому світі трагедій обумовлюється світоглядними настановами Шекспіра, новим розумінням природи людини, що підкреслювало її найглибшу внутрішню суперечливість.

Подальші розробки у цьому напрямку передбачають дослідження характеру співвіднесення концептуальної картини світу в творах Шекспіра з мовною картиною світу, тобто виявлення пріоритетів у мовній базі автора, що виступають основою когнітивних операцій щодо виявлення імпліцитного змісту тексту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кубрякова Е.С. Начальные этапы становления когнитивизма: лингвистка психология – когнитивная наука // Вопросы языкознания. – М.: МГУ. – 1994. – № 4. – С. 34-47.

2. Frake, C.O. Language and Culture Description. - Stanford, CA: Stanford University Press, 1980. – 265 p.

3. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. – М.: Прогресс, 1985. – 452 с.

4. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1986.

5. Dolezel, L. Heterocosmica: Fiction and possible worlds. – Baltimore: John Hopkins University Press, 1998;. Pavel, T.G. Fictional worlds. – Cambridge, Mass and L.: Harvard University Press, 1986; Ryan, M.L. Possible worlds. Artificial intelligence and narrative theory. – Bloomington & Indianapolis: Indiana University Press, 1991.

6. Stockwell, P. Cognitive Poetics: an introduction. – L. & N.Y.: Routledge, 2002. – 187 p.

7. Werth, P. Text worlds: representing conceptual space in discourse / Ed. by M.Short. – Harlow: Longman, 1999. – 258 p.

8. Белєхова Л.І. Образний простір американської поезії: лінгвокогнітивний аспект. – Дис. ... докт. філол. наук: 10.02.04. – К: КНЛУ, 2002. – 476 с.; Gavins, J. Absurd tricks with bicycle frames in the text world of The Third Policeman // Nottingham Linguistic Circular . – 2000. - № 15. – P. 17 – 34; . Stockwell, P. Cognitive Poetics ...

9. Белєхова Л.І., Образний простір американської поезії .....

10. Кагановська О.М. Культурологічний аспект формування текстових концептів (на матеріалі роману М.Еме “Le Chemin des Écoliers”) // Наук. Вісник каф-ри ЮНЕСКО Київського нац. лінгвістичного ун-ту LINGUAPAX. – VIII: Мова , освіта, культура: наукові парадигми і сучасний світ. - Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. – Вип. 5. – 2001. – С. 348 – 357.

11. Колесник О.С. Мовні засоби відображення міфологічної картини світу: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі давньоанглійського епосу та сучасних британських художніх творів жанру фентезі). - Дис. ... канд. філол. наук .- К., 2003.

12. Кубрякова Е.С. Категоризация мира: Пространство и время // Категоризация мира: Пространство и время: Матер. науч. конф. – М., 1997. – С. 3 – 14.

13. Колесник Д.М. Концептуальное пространство авторской метафоры в творчестве А.Мердок. – Дис. … канд. филол. наук. – Черкассы, 1996. – 260 с.

14. Димитренко Л.В. Когнітивні та лінгвостилістичні особливості поетичного образу (на матеріалі американської поезії ХХ ст.): Автореф. … дис. канд філол. наук. – Одеса, 2000. – 19 с.

15. М’яснянкіна Л.І. Порівняння в ідіостилі М.О.Шолохова: функціонально-семантичні і прагматичні аспекти. – Автореф. ... дис. канд.. філол.. наук. – Харків, 2002. – 17 с.; Переломова О.С. Ідіостиль Валерія Шевчука. – Автореф. дис. ... канд.. філол. наук. – К., 2002. – 18 с.; Freeman, M. Emily Dickinson and the discourse of intimacy // Semantics of Silence in Language and Literature / Ed. by G.Grabher, U.Jessner. – Heidelberg: Universitat C.Winter, 1996. – P. 191 – 210.

16. Белєхова Л.І., Образний простір американської поезії.....

17. Аникст А.А. Шекспир и художественные направления его времени // Шекспировские чтения. 1984 / Под ред. А.Аникста. – М.: Наука, 1986. – С. 37 – 67.

18. Самарин Р.М. Наша близость к Шекспиру // Вильям Шекспир: К четырехсотлетию со дня рождения (1564 – 1964): Исследования и материалы. – М.: Наука, 1964. – С. 5 – 15.

19. Алефиренко Н.Ю. Поэтическая энергия слова. Синергетика языка, сознания и культуры.- М.: Academia, 2002.

20. Смирнов А.А. Шекспир // История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. для филол. спец. вузов / М.П.Алексеев, В.М.Жирмунский, С.С.Мокульский, А.А.Смирнов; Предисл. Н.А.Жирмунской и З.И.Плавскина. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1987. – С. 364 – 386.

21. Самарин Р.М. Наша близость к Шекспиру….

22. Самарин Р.М. Наша близость к Шекспиру…

23. Колесник Д.М. Концептуальное пространство….

24. Самарин Р.М. Наша близость к Шекспиру…

Джерело:

Мова і культура (Науковий щорічний журнал). – К: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 7. – Т. IV. – Ч. 2. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. – С. 229 – 236.

Предыдущая статья Ніконова В.Г. Системна організація асоціативно-смислового поля художнього концепту Nikonova V. The Category of Literary Concept in Shakespeare's Tragedies Следующая статья
© 2007-2013 shakespeare.zp.ua
TOP.zp.ua
0.114 секунд | 35 запросов | 31-03-17 | 03:23