Головне меню
Вхід
Користувач:

Пароль:
 
Забули пароль?

Реєстрація

3 користувач(ів) активно
(3 користувач(ів) переглядають Texts)

Учасників: 0
Гостей: 3

далі...

Рекомендуем :
Театр > Відгуки на виставу Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара „Ромео і Джульєтта”
Відгуки на виставу Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара „Ромео і Джульєтта”
Опубликовал(а) Admin 10/06/2009 (21601 прочтений)


23 – 25 квітня у Запоріжжі відбулась перша в Україні міжнародна наукова шекспірівська конференція. Захід був присвячений 400-річному ювілею Шекспірового сонетарію і мав назву “Поетичний універсум “Сонетів” Вільяма Шекспіра: рецепція, дослідницькі інтерпретації, переклади”. Для участі у цій науковій ініціативі зібрались вчені з усієї України, а також з країн Європи – Німеччини, Швейцарії, Нідерландів.

У Запоріжжі на поважних гостей чекали привітне приймання і ласкаве вітання Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара. Виставу театру „Ромео і Джульєтта” було включено до програми конференції.

Сьогодні ми б хотіли запропонувати Вашій увазі відгуки на виставу провідних українських учених-літературознавців, що брали участь у конференції і стали глядачами вистави.


Відгук на виставу Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара „Ромео і Джульєтта”


Професор кафедри зарубіжної літератури

Інституту філології Київського національного університету

ім. Т. Шевченка, к.ф.н., проф. Н.Ю. Жлуктенко


Постановка трагедії В.Шекспіра „Ромео та Джульєтта” режисером Петром Ластівкою запам’ятається завдяки дуже вдалому поєднанню кращих традицій шекспірівської сценографії на Україні та новаторському прочитанню твору великого класика.

Повагою до українських традицій постановки трагедії у режисурі П.Ластівки визначена та безперечна увага до Шекспірового слова, яка не допустила бездумного скорочення тексту п’єси та зробила цей текст вельми органічним у кожній акторській ролі.

Новаторські риси постановки П.Ластівки численні. Найперше це динамічність у зміні мізансцен та режисерська ідея стрімкого руху акторів по сцені, що реалізується графічно, витончено, філігранно. Заявлений режисером, здійснений акторським ансамблем образ рухливого, змінного світу Верони передає динаміку духовних та моральних зсувів, які принесла доба Ренесансу. Так само ця пластика напруженого, подекуди загрозливого руху може сприйматися як дещо суєтний швидкий плин життя, який змішує профанне й сакральне, в якому високі злети непересічних пристрастей поглинає ниций розрахунок, мстивість, заздрість. Виправданим є використання як промовистої просторової деталі великої кулі в центрі сцени. Її можна ототожнювати зі знаком ренесансної цілісності, гармонії, а водночас це й знак розчахнутого, розірваного часу, в якому тієї гармонії важко досягти.

Режисерське прочитання трагедії не тільки увиразнило дует головних персонажів (В.Павелко, С.Вавілова), а й акцентувало ролі так званого другого плану, показавши трагічні дилеми Меркуціо (Є.Дзига) та особливо брата Лоренцо, який у прочитанні ролі Є.Козьмиком постає рівнозначним співучасником трагедії.

Спектакль запам’ятається не лише зворушеним учасникам Шекспірівської конференції 2009 р.; він захоплено сприймався молодіжною аудиторією в глядацькій залі, і це його найбільший здобуток.

theatre 14


Відгук на виставу Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара „Ромео і Джульєтта”


Висоцька Н.О.,

доктор філол. наук, професор,

Київський національний лінгвістичний університет


Зізнаюся, що йшла на виставу Запорізького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. В.Г.Магара за трагедією В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта» із певними застереженнями, спричиненими неодноразовими розчаруваннями, які супроводжували мої недавні театральні враження. На щастя, у даному випадку театр не порушив шекспірівськи чари. Не хочу сказати, що все у спектаклі мене повністю задовольнило. Проте, на мою думку, постановочному колективу вдалося головне: зберегти шекспірівську енергетику, невичерпний потенціал комізму і трагізму, закладений у першотворі. Найбільш цінні у цій версії, на мій погляд – шанобливе ставлення до тексту, відмова від недоречної і недолугої «модернізації» на користь необхідного й неминучого осучаснення. Театр бережно зберігає основний корпус трагедії, що також є дивним і незвичайним для постановок останніх років – ми вже звикли до «дайджестів», а не повнокровних репрезентацій шекспірівського тексту. Чудово, що Шекспір у руках авторів вистави не перетворюється на привід для сумнівних вправ у самовип’ячуванні, а залишається Шекспіром. Це особливо важливо для молодої аудиторії, яка (принаймні на цій виставі) складає більшість у залі – для багатьох юнаків і дівчат саме цей доторк до світу великого англійця може бути першим, а подеколи й єдиним. Тому напрочуд значуще те, що цей світ представлено серйозно, емоційно, з повагою та любов’ю, які не можуть не передатися глядячам.

Можна сперечатися щодо конкретних постановчих прийомів, але те, що це засадна установка на «гибель всерьёз», а не на бездумну розвагу, не викликає сумніву.

Лаконічна, майже аскетична сценографія вистави відповідає сучасним театральним тенденціям. Образ величезної кулі, обраної режисером за центральну метафору вистави, піддається різноманітним інтерпретаціям, є полісемантичним, стаючи то балконом Джульєтти, то символом невблаганної долі, яка, подібно до гігантського маятника, відбиває години життя героїв, то метафоричною цілісністю їхнього світу, розколотого ворожнечею родин… У будь-якому разі, він пробуджує фантазію глядача, і режисер мав головне право поставити саме його у центр свого сценічного варіанту трагедії.

Приваблює самовіддача акторів, як досвідчених представників старшого покоління, так і молодих – очевидно, що не лише шекспірівський текст, а його картина світу пропущена крізь їхні душі.

І наостанок – для мене остаточний «тест» вистави на якісність дуже простий: чи примушує вона сміятися і плакати? Цим параметрам «Ромео і Джульєтта» на запорізькій сцені відповідає сповна.

На мою думку, присутність такої роботи у репертуарі театру збагачує культурне життя міста.

theatre 2


Отзыв на постановку Запорожского академического областного украинского музыкально-драматического театра им. В. Г. Магара Ромео и Джульетта”


Профессор Днепропетровского национального университета им. О.Гончара,

доктор филологических наук, профессор

Мироненко Людмила Андреевна


Впечатляют массовые сцены, в которых передан дух Ренессанса – красочность, раскованность, молодость. Молодую любовь с ее нетерпеливостью, максимализмом, трогательно сыграли сценические Ромео и Джульетта. Логика пластики, балетных движений «работают» на создание образа – просыпающейся женственности Джульетты, порывистой юности Ромео. В целом «хореографический рисунок» хорош, хотя актер в роли главного героя, пожалуй, избыточно подвижен. Композиция сцен продумана и просто красива. Сложные ассоциации вызывают символические образы-детали: полотна, меняющие цвет, то соединяющие, то разъединяющие героев; шар, то возносящий Ромео и Джульетту на седьмое небо, то падающий вниз, а то и пробуждающий память о Гамлетовом «мир раскололся», чтобы в финале юные герои восстановили его. Можно спорить, стоит ли с помощью этого приема максимально сокращать тему пагубной вражды Монтекки/Капулетти, уловит ли молодой зритель замысел режиссера? Но сама художественная идея интересна.

Пожалуй, можно посетовать и на некоторый интонационный монотон роли Ромео. Конечно, молодость героя, эмоциональная напряженность его переживаний оправдывают «повышенный тон» его речей, но эффективнее было бы употреблять крещендо, чередуя его с модерато и т.д.

Хочется отметить прекрасный пластический рисунок роли няньки Джульетты.

В целом, хотя, возможно, спектакль пока не поднимается до вершин шекспировского трагизма и шекспировского же катарсиса, но все же он не может не тронуть, не вызывать благодарности. Спектакль, прежде всего, обращен к молодым и, судя по реакции зала, он ею благодарно воспринят.


Theatre 4


Відгук на виставу Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара „Ромео і Джульєтта”


Бандровська О.Т.,

кандидат філол. наук, доцент,

Львівський національний університет ім. І.Франка


У кожної людини свій Шексір. Як і Тарас Шевченко, чи Олександр Пушкін. Вчорашня вистава яскраво засвідчила, що є свій Шекспір і у творчого коллективу Запорізького обласного украйнського музикально-драматичного театру ім. В.Г.Магара. Це поет і драматург, який упродовж чотирьохсот років залишається сучасником багатьох поколінь читачів і глядачів, це митець, який занурюється в глибині(и) людської особистості, залишаючи простір і для майбутніх інтерпретацій та рецепції уже в третьому тисячолітті. Якими б полемічними не Були б враження у деталях (тут спрацьовує відомий принцип свободи інтерпретації), в цілому – це подія!

Вибір п'єси «Ромео і Джульєтта» свідчить про гарний смак режиссера, а постановка – про особливості сучасного художнього мислення, театрального в тому числі. БРАВО!


theatre 17


Отзыв на постановку Запорожского академического областного украинского музыкально-драматического театра им. В. Г. Магара Ромео и Джульетта”


Попова-Бондаренко І.А.,

кандидат філол. наук, доцент,

Донецький національний університет


Спектакль оставляет впечатление трагическое и светлое одновременно. Собственно, так и должно быть, поскольку это – Шекспир. Необычайно трогательны главные исполнители (Ромео и Джульетта), хотя, конечно, можно было бы предъявить им определенные претензии – это касается, в частности, некоторой монотонности интонаций (Джульетты) и чрезмерной порывистости, что порой граничит с суетливостью (Ромео). Убеждает сценография, массовые сцены, цветовое решение. Тему смерти, обреченности хрупкой любви Ромео и Джульетты задают торжественно-мрачные переходы приспешников двух кланов – Монтекки и Капулетти, что становится своего рода зловещим зеркальным отражением-перевертышем бальных танцев в доме Капулетти (фигуры перехода, когда партнеры меняются местами).

Удачно решена цветовая гамма спектакля. Белые и красные шелковые полотнища материализуют шекспировскую метафору брака («благословенно алое на белом!»), черный траурный флер словно перечеркивает/перекрывает эту щемящую лирическую ноту. Та же гамма неназойливо «распределена» и в костюмах Ромео и Джульетты – белое, алое, черное, то сплетаясь, то расплетаясь по ходу спектакля обнаруживают в финале нерасторжимую трагическую связь в сцене склепа.

Огромная сфера также становится символом – это то подобие маятника гигантских часов, отсчитывающих часы и минуты обреченной любви, то знак мировой гармонии, которая оказывается расколотой в финале.

Хочется пожелать интересному, ищущему коллективу театра совершенствования и дальнейших успехов.

theatre 1


Предыдущая статья Михед Т. Шекспір на сцені Реставрації: випадок Томаса Отвея Сімейкіна Н. Постмодерністські Гамлети (про деякі театральні інтерпретації трагедії Шекспіра “Гамлет” на Заході) Следующая статья
© 2007-2013 shakespeare.zp.ua
TOP.zp.ua
0.13 секунд | 34 запросов | 24-05-17 | 14:32