Головне меню
Вхід
Користувач:

Пароль:
 
Забули пароль?

Реєстрація

3 користувач(ів) активно
(2 користувач(ів) переглядають Texts)

Учасників: 0
Гостей: 3

далі...

Рекомендуем :
Шекспір в літературі наступних епох > Критика > Лазаренко Д. Специфіка функціонування гамлетівського сюжету в культурному просторі сучасного соціуму
Лазаренко Д. Специфіка функціонування гамлетівського сюжету в культурному просторі сучасного соціуму
Опубликовал(а) Admin 14/10/2009 (3763 прочтений)


Лазаренко Д.М.

Специфіка функціонування гамлетівського сюжету в культурному просторі сучасного соціуму


У другій половині ХХ - на початку ХХІ століття перед вченими, критиками, літераторами та читачами постала нагальна потреба глибокого переосмислення специфіки взаємодії між літературною традицією та творами сучасних авторів. Сьогодні культурний досвід попередніх епох вже не просто виступає об’єктом запозичення, а стимулює розгортання своєрідного креативного (незрідка полемічного) діалогу між творцями традицій та їхніми спадкоємцями.

Центральною фігурою у цьому полівекторному мульти-культуральному спілкуванні залишається В.Шекспір. „У світовій літературі Шекспір посідає таке ж місце, що й Гамлет у колі художніх образів: це усепроникаючий дух – дух, що не знає меж”, - пише Х. Блум [Блум 1998, с.199]. Завдяки дивовижній здатності творів Шекспіра відбивати глибинну сутність людських характерів та стосунків, сюжети, створені, або ж переосмислені Великим Бардом, не тільки не втрачають своєї актуальності, а й постійно відкривають нові обрії для інтерпретації.

Гамлетівський сюжет, що своїм корінням сягає доби Середньовіччя („Діяння датчан” Саксона Граматика, ХІІ ст.), а у Шекспіра знаходить досконале втілення, є однією із тих традиційних структур, які сприймаються сучасним соціумом у якості загальнолюдських символів, спроможних відобразити найскладніші та найгостріші проблеми сьогодення. Інтерес до Шекспірового „Гамлета” не тільки не згасає, але й переростає у своєрідний „гамлетівський бум”, коли про Гамлета, як іронічно зауважує герой роману А.Мердок „Чорний принц” Б.Пірсон, знають навіть „усі найбільш темні та дикі представники роду людського” [Мердок 1995, 430].

Думається, однією з причин такої неймовірної популярності великої трагедії Шекспіра правомірно вважати її надзвичайний метатекстуальний потенціал. Спираючись, в першу чергу, на теоретичні роботи Ю.М. Лотмана, ми визначаємо „метатекстуальність” як функцію тексту (як цілісного твору, так і певного його фрагменту) пояснювати інший текст.

Текст, наділений значними метатекстуальними потенціями, стає центром розгалуженої сітки міжтекстових зв’язків. Він тлумачить сам, а тому обов’язково повинен бути розтлумачений. Адже будь-яке пояснення, створене людиною, є суб’єктивним, індивідуальним. Значимість тексту стає запорукою його подальшого використання для кодування та декодування реальності. Так, сьогодні „Гамлет” Шекспіра сам є метатекстом по відношенню до самого себе (завдяки власній метафікційності), до царини мистецтва взагалі, до специфіки культурно-історичного контексту пізнього Ренесансу, а також до загальнолюдських проблем, актуальних як для доби Відродження, так і для періоду кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Семантична глибочінь, когнітивний та метатекстуальний потенціал, універсальність та архетипічність „Гамлета” Шекспіра призвели до появи надзвичайно складної та розгалуженої системи текстів, що, в свою чергу, стали метатекстами по відношенню до самої великої трагедії: літературно-критичних відгуків, літературних та мистецьких інтерпретацій, наукових досліджень, перекладів тощо, тобто усього того, що вчені визначили як „гамлетівський дискурс”. Сьогодні гамлетівський дискурс є доволі потужною багаторівневою смислопороджуючою структурою. І не в останню чергу завдяки його продуктивному функціонуванню творіння Великого Барда стабільно посідає центральну позицію у каноні світової літератури.

Активність гамлетівського сюжету у межах сучасного інтелектуально-духовного простору та потенціальна здатність образів та мотивів шекспірової трагедії слугувати універсальними загальнолюдськими символами призвели до перетворення „Гамлета” на своєрідний культурний код. За Ю.М.Лотманом, тексти постійно циркулюють, переключаючись з однієї системи кодування в іншу. І таким чином відбувається функціонування механізму культури, який, отримуючи на вході імпульси, що йдуть від зовнішньої позакультурної реальності, видає на виході тексти, що, в свою чергу, можуть поступати на її вхід. В цьому контексті „Гамлет” Шекспіра може розглядатися як „код, який передається з однієї „півкулі” культури до іншої” [Лотман 1992, с. 55].

Отже, в межах сучасного соціуму вислови, теми, образи, сюжетні повороти, філософські підтексти великої трагедії стали своєрідними символами, складниками домінантного коду – певної когнітивної сітки, що великою мірою детермінує світосприйняття європейської цивілізації. „Гамлетівський код” підживлює лексикон універсальної мови мистецтва, тим самим забезпечуючи адекватну комунікацію між творцями та реципієнтами текстів різних культурно-історичних просторів.

В той же час, перетворення сюжетно-образного рівня великої трагедії на широко вживаний культурний код призводить до спрощення, примітивізації, стереотипізації сприйняття Шекспірового „Гамлета” сучасним суспільством (як на рівні літератури, театра, кіно та образотворчого мистецтва, так і на рівні суспільної масової свідомості). Панування одномірних, пласких стереотипів спричинює ситуацію, коли сучасний читач сприймає текст великої трагедії як усталений набір афоризмів, який всі й так знають напам’ять майже з дитинства, а тому не мають потреби читати, або ж як шановану ікону, торкатись якої наважуються лише обрані.

Кожен новий акт рецепції обумовлений сьогодні цілим рядом чужих суджень та інтерпретацій. А отже, елементарна читацька насолода від захоплюючих поворотів думки чи несподіваних сплесків почуттів стає просто недосяжною. Часом здається, що шекспірового Гамлета вже майже неможливо розгледіти за картинкою-пазлом стандартизованих, знайомих зі школи потрактувань.

В цьому контексті виникає нагальна потреба переосмислення, аксіологічної переакцентуації та глибокої ре-інтерпретації гамлетівського сюжету. У боротьбі зі стереотипами кожен реципієнт вибирає власний шлях. Це може бути шлях скептичної іронії та нігілізму. Втім, уважний та проникливий читач, що прагне звільнити своє сприйняття від загальноприйнятих кліше, підіймається на новий рецептивний рівень, отримуючи насолоду від самого процесу власного занурення у ментальну стихію трагедії, щільної уваги до деталей, кропіткого аналізу непрояснених досі нюансів, рівноправного діалогу (а можливо й полеміки) з самим Великим Бардом та дослідниками його літературного доробку. Плоди такого творчого спілкування нерідко переростають у самостійний текст, за допомогою якого його автор хоче поділитись зі світом своїми думками стосовно певної проблеми, поставленої Шекспіром, чи привернути увагу читацького кола до досі не досліджених питань, яких так багато у скарбниці великої трагедії. Така рецептивна багатовекторність, синтетичність читацького сприйняття (що одночасно реалізується на багатьох рівнях: читач-аналітик, читач-критик, читач-дослідник, читач-митець) дозволяє відійти від суб’єктно-об’єктної моделі рецепції і встановити продуктивне творче спілкування з шекспірівською трагедією, що ґрунтується на засадах діалогічності, поваги митця до митця, усвідомлення спільної мети – пошуку істини.

Реалізація даних інтенцій є продуктивною і у теоретичній (науково-дослідницькій), і у практичній (мистецько-творчій) площинах. Вартим уваги є той факт, що теоретичний компонент гамлетівського дискурсу незрідка знаходить втілення у художніх творах, що відбиває загальну тенденцію до злиття філософії, літературознавства та художньої літератури. Приміром, „Чорний принц” А.Мердок у доволі оригінальній формі розкриває філософські погляди письменниці на природу та сутність „Гамлета” Шекспіра. Роман також пропонує читачеві іронічне зображення інтелектуально-духовного клімату сучасної Британії, і в процесі цього зображення цікавим чином репрезентується та осмислюється інтерпретаційна палітра гамлетівського сюжету.

У практичній площині – на рівні літературної проекції гамлетівського сюжету у художньому творі – в повній мірі актуалізуються такі іманентні властивості „Гамлета” Шекспіра, як його полісемантичність, широкий інтерпретаційний діапазон, комбінаторність образів та мотивів, здатність бути адаптованим до різноманітних форм та засобів трансформації (продовження, дописування, обробка, а у її межах - осучаснення, онаціональнення, глобалізація, пародіювання, зміна оповідного центра тощо).

Багатий арсенал творчих трансформацій допомогає сучасним письменникам створювати у власних текстах літературні проекції-моделі „Гамлета”, покликані презентувати результати глибокого авторського переосмислення усталених масовою свідомістю стереотипів та кліше.

До речі, одними з найбільш популярних у ХХ – ХХІ ст. механізмів трансформації гамлетівського сюжету є осучаснення та зсув перспективи, що незрідка супроводжується зміною оповідного центра.

Осучаснення гамлетівського сюжету вперше відбулося вже в романі П.Бурже „Андре Конелі” (1887). Пізніше цим прийомом скористались Х.Бернстайн (1933), М.Клавель (1949), А.Дьоблін (1956), Е.Райс (1960) та ін. [Frenzel 1983, 282-283]. Мета осучаснення, як правило, полягає в тому, щоб наблизити до сьогоднішньої реальності історичний фон трагедії, зробити його більш зрозумілими та близьким сучасному читачеві.

У ХХ – ХХІ ст. смисловий розвиток отримуюють альтернативні концепції сюжетних ліній великої трагедії, пов’язані з такими персонажами, як Гертруда та Клавдій (Л.Б.Ч. Вімен (1924), Дж.Апдайк (2000) тощо), Розенкранц та Гільденстерн (Т.Стоппард (1967)). Зміна перспективи стає засобом руйнування стереотипів та переосмислення ідейних домінант „Гамлета” В.Шекспіра у нових культурно-історичних умовах.

В даному контексті варто звернути увагу на характер звязків, що встановлюються між трагедією Шекспіра та її літературною проекцію у певному художньому творі як її метатекстом (тобто пояснюючим конструктом). Цей зв’язок є двохстороннім. Так, з одного боку, „Гамлет” Шекспіра слугує кодом для тексту-проекції (метатексту), адже існування та розуміння тексту-проекції можливе тільки за умови існування тексту-джерела. В той же час, метатекст тлумачить та коментує текст-джерело. Отже, метатекстуальні кодування та декодування є процесами, що, як це не парадоксально, протікають одночасно. Використовуючи текст Шекспірового „Гамлета”, його образи та символи, сучасний автор тим самим виставляє певні умови для розуміння власного тексту, тобто кодує його. В той же час, використання знаків, що містились у тексті-джерелі, може поліпшити та полегшити декодування змісту читачем, зробити текст-проекцію більш зрозумілим, підсилити його ідейний компонент.

Прикладом такого плідного метатекстуального діалогу може слугувати роман американського письменника Дж.Апдайка „Гертруда і Клавдій”. В його межах осмислення гамлетівського сюжету є двовекторним: апдайківська інтерпретація виставляє нові акценти у тексті шекспірової трагедії, змушує подивитись на неї під новим кутом; шекспірова трагедія, яка постійно перебуває на периферії читацької уваги та уяви, дозволяє романістові зробити образи багатомірними, долучитися тих смислових глибин, що були б недосяжні без використання інтертекстуальних елементів. Важливо звернути увагу на той факт, що Дж. Апдайк переосмислює не тільки самого шекспірового „Гамлета”, а й систему стереотипів, які активно циркулюють у сучасному суспільстві, заважаючи адекватному та глибокому сприйняттю тексту трагедії читачем.

Однією з важливих рис апдайківської проекції є також й те, що загальнолюдська архетипова складова легенди про Амлета, спроєктована у текст „Гертруди і Клавдія”, сприяє глибшому розумінню та повнішому осягненню актуалізованої проблематики як самим автором, так і читачем.

Таким чином, Дж. Апдайк забезпечив читачеві доволі значне інтелектуальне напруження, коли думка постійно рухається від роману до першоджерела, від шекспірового „Гамлета” до середньовічної легенди, від Ренесансу чи Середньовіччя до сьогодення, і навпаки, виокремлюючи на своєму шляху стереотипи та переосмислюючи їх.

Драматургійний геній В. Шекспіра не тільки докорінно змінив сюжетно-образний план та ідейне наповнення середньовічної легенди про Амлета, а й перетворив її на загальнолюдський культурний символ, здатний до майже безкінечного розгортання. Втім, не слід забувати, що шекспірівська трагедія, в той же час, є живим, актуальним твором. Адже, як влучно зауважив сучасний французький письменник Ф. Бегбедер, „шедеври не терплять поклоніння, їм подобається жити – іншими словами, вони хочуть, щоб їх читали та зачитували до дірок, обговорювали й обговорювали” [Бегбедер 2006, 2].

Література:

Бегбедер Ф. Лучшие книги XX века. Последняя опись перед распродажей: Флюид / FreeFly; 2006 – 187 с. Блум Х. Шекспир как центр канона // Иностранная литература. – 1998. - №12. – С. 194-214. Лотман Ю.М. Асимметрия и диалог // Лотман Ю.М. Избранные статьи: В 3-х томах. – Таллинн: Александра, 1992. – Т. 1: Статьи по семиотике и типологии культуры. – С. 46-57. Мердок А. Сон Бруно. Черный принц: Пер. з англ. – К.: БМП "Борисфен", 1995. – 640 с. Frenzel E. Stoffe der Weltliteratur: e. Lexicon dichtungsgeschichtl. Lägsschnitte. - 6. Aufl. – Stuttgart: Kröner, 1983. - 886 S.

Вихідні дані:

Літературознавчі студії / Випуск 23. Частина 1. – Київ: Вид-во КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2009.- С. 257-261.

Предыдущая статья Маценка С. Проект концепту свободи. Розвиток мотиву Офелії у сучасній німецькій літературі Новикова М., Абрамова Е., Сломинская Е. Гамлетовские аллюзии в русской лирике 50-80-х гг. XX в. Следующая статья
© 2007-2013 shakespeare.zp.ua
TOP.zp.ua
0.125 секунд | 35 запросов | 25-03-17 | 03:50