Головне меню
Вхід
Користувач:

Пароль:
 
Забули пароль?

Реєстрація

3 користувач(ів) активно
(2 користувач(ів) переглядають Texts)

Учасників: 0
Гостей: 3

далі...

Рекомендуем :
Шекспір в школі > Черняк Ю. Основні стратегії популяризації творчості Шекспіра у молодіжному середовищі
Черняк Ю. Основні стратегії популяризації творчості Шекспіра у молодіжному середовищі
Опубликовал(а) Admin 02/12/2009 (5707 прочтений)


Основні стратегії популяризації

творчості Шекспіра у молодіжному середовищі

(аналіз зарубіжного досвіду)

Юрій Черняк

Гуманітарний університет “ЗІДМУ”

В статті розглядаються основні форми популяризації творчого доробку Вільяма Шекспіра серед дитячої та молодіжної аудиторії. Особлива увага приділяється тим популяризаторським стратегіям, що формуються внаслідок синтезу різних видів мистецтв. Окреслюється роль нових інформаційних технологій як інтенсифікатора інтересу дітей і молоді до світової класики.

Ключові слова: популяризація, класика, інтерпретація, комедія, трагедія, діалог мистецтв, кіноверсія.

Yuriy Chernyak

The main strategies of popularizing the heritage of Shakespeare among young readers (the analysis of foreign experience)

The article deals with the forms of popularizing Shakespeare’s works among the children and youth. The special attention is given to those strategies, which have been formed due to the syntheses of different kinds of art. The role of new informational technologies as an intensification of youth’s interest to the world classics is emphasized.

Key words: popularization, classics, interpretation, comedy, tragedy, dialogue of arts, screen-version.

Вільям Шекспір належить до тієї категорії письменників, яких правомірно вважати позачасовими або навіть надчасовими класиками світової літератури. Його шедеври, перекладені багатьма мовами світу, вже протягом чотирьох століть привертають увагу читацького та глядацького загалу, стимулюючи осмислення вічних питань. Тож і сьогодні не втрачають актуальності слова, сказані ще у ХІХ столітті відомим американським філософом Р.В.Емерсоном: “У наш час література, філософія і саме мислення стали шекспірівськими. Його думка – це той горизонт, поза який наш сьогоднішній зір не сягає” [1, C.17].

Важливим чинником, що сприяв помітному зростанню інтересу до постаті й творчої спадщини Великого Барда, слугує діалог різних видів мистецтва, який протягом останніх десятиліть постійно інтенсифікується. “У сфері духовно-практичної діяльності людини, – зазначає відомий український компаративіст Д.С.Наливайко, – дедалі більше зростає роль і значення пізнавальної функції, з чим пов’язана активізація літератури в системі мистецтв” [2, С.16]. Тож цілком природно, що літературні сюжети, мотиви і образи все частіше знаходять художнє втілення в інших мистецьких вимірах – живописі, скульптурі, музиці, балеті, кіно та ін. Це, з одного боку, розширює інтерпретаційне поле літературного матеріалу, оскільки, коли він потрапляє в систему художніх стратегій іншого виду мистецтва, може відбуватися прирощення нових смислів. З іншого боку, це створює гносеологічне підґрунтя до читання або перечитування літературних текстів, надаючи поштовх пізнавально-інтелектуальній активності реципієнта.

У даному контексті творчість В.Шекспіра може слугувати одним із найпереконливіших прикладів, адже саме його твори вже тривалий час тримають пальму першості (поступаючись місцем лише Біблії та давньогрецькій міфології) серед тих літературних шедеврів світової класики, що спричинили потужний резонанс в царині інших мистецтв. Показовою є, приміром, трагедія “Ромео і Джульєтта”, атмосфера якої надихала багатьох відомих митців. Серед них були живописці і скульптори (Джошуа Рейнолдс, Вільям Тернер, Ежен Делакруа, Михайло Врубель, Огюст Роден), композитори (Вінченцо Белліні, Гектор Берліоз, Шарль Гуно, Петро Чайковський, Сергій Прокоф’єв), постановники балетів і мюзиклів (Серж Лифар, Леонард Бернстайн, Жерар Пресгурвік).

Протягом ХХ століття аудиторія шанувальників таланту великого англійського драматурга значно розширилася за рахунок своєрідного “зниження вікового цензу”. Популяризація шекспірівських творів засобами інших видів мистецтва, зокрема кіно та мультиплікації, перетворила Великого Барда на знакову фігуру у молодіжному і підлітковому середовищі: шекспірівські образи стали впізнаваними символами, а цитати з його текстів набули статусу загальновживаних афоризмів.

Фільми, які екранізують п’єси Шекспіра або створені за мотивами його трагедій чи комедій, незмінно привертають увагу глядачів і в більшості своїй приречені на комерційний успіх Деякі з них, що близькі до шекспірівських текстів, приємно вражають глибиною проникнення у сутність ідейно-художнього задуму великого драматурга (“Король Лір” Григорія Козінцева, “Ромео і Джульєтта” Франко Дзеффіреллі, “Гамлет” Кеннета Брана). Інші ж кіноверсії, хоч і відхиляються від Шекспірового першоджерела, тим не менш, зберігають його провідні ідейні імперативи. Більшість екранізацій виконують вкрай важливу соціокультурну функцію: вони не тільки популяризують класичні сюжети, але й сприяють підвищенню загального авторитету класики серед неелітарної публіки, формують інтерес пересічного глядача до постаті Великого Барда та його творів. Показовим є, приміром, той факт, що фільм “Ромео і Джульєтта” (1968) Ф.Дзеффіреллі кожний четвертий глядач подивився мінімум тричі, а були навіть і такі, хто під час соціологічних опитувань визнавав, що дивився цю картину понад п’ятдесят разів.

Жвавий інтерес у молодіжної аудиторії викликала кіноверсія “Гамлета” (2000), запропонована американським режисером Майклом Алмерейдою, який “осучаснив” хронотоп Шекспірового шедевру (події відбуваються в наші дні у Нью Йорку, герої тією чи іншою мірою причетні до так званої “Денмарк Корпорейшн”). Персонажі Шекспіра перенесені у сучасність: вони користуються мобільними телефонами і комп’ютерами, відвідують модні вечірки та їздять на престижних авто. Але говорять вони мовою Шекспіра, і текст Великого Барда, поданий у модерній оправі, не сприймається як анахронізм.

Ця чергова спроба екранізації класики стала об’єктом дискусійних обговорень на сторінках преси та в Інтернеті. І оскільки будь-яке обговорення, як відомо, супроводжується зіставленням фільму з текстом оригіналу, то подібні творчі експерименти кіномитців можна вважати доволі ефективними заходами популяризації літературних творів. Наближаючи класичний текст до пересічного споживача кінопродукції, М.Алмерейда уникає спотворень чи примітивізації шекспірівського ідейно-художнього задуму: кіногерої говорять мовою Шекспіра, а вдало підібраний антураж, багата символіка, синтез кіно, мультиплікації та комп’ютерних кліпів сприяють успішній візуалізації складних ідейно-змістових концептів “Гамлета”. Така модернізація класики, що іноді може збентежити і навіть шокувати освічену дорослу людину, на молодіжну аудиторію справляє, як правило, доволі позитивне враження і, що надзвичайно важливо, сприяє її залученню до скарбниці світового красного письменства.

Поява і стрімкий розвиток новітніх інформаційних технологій суттєво розширюють можливості залучення дітей та підлітків до знайомства зі світовою класикою. Творча спадщина В.Шекспіра при цьому виявляється навдивовижу плідним ґрунтом, на якому швидко зростають різноманітні експериментальні проекти. Роботу над одним із них – рольовою комп’ютерною грою “Арден. Світ Шекспіра” – нещодавно розпочав професор Едвард Кастронова з університету Індіани. Гравцям буде запропоновано відчути себе безпосередніми учасниками подій, які відбуваються з героями шекспірівської історичної хроніки “Ричард ІІІ”. Складні амбівалентні характери літературних персонажів, висока подієва динаміка п’єси, оригінальне переплетіння психологічної переконливості з політичною логікою вчинків героїв – усе це робить твір В.Шекспіра вельми придатною основою для вибудовування віртуального світу. Маючи багатий досвід створення комп’ютерних ігор та наукового дослідження впливу віртуальних світів на свідомість і світогляд користувачів, Е.Кастронова сподівається запропонувати світовій спільноті новий різновид інтелектуально-психологічних ігор, в яких розважальність буде поєднуватися з пізнавальним, і навіть науковим компонентами.

Однією з найбільш поширених стратегій популяризації Шекспірової спадщини у молодіжному середовищі стало створення численних тематичних сайтів у мережі Інтернет. Вони, як правило, не тільки пропонують цікаву й водночас ґрунтовну інформацію про життя і творчість Великого Барда, але й створюють можливості інтерактивного спілкування між користувачами. Показовим у цьому плані є веронський сайт Клуба Джульєтти (www.julietclub.com), який регулярно проводить розраховані головним чином на підлітків і молодь культурно-просвітницькі акції та конкурси, пов’язані з безсмертною трагедією Шекспіра. Цей клуб був створений у 1972 році у Вероні, де з тридцятих років ХХ століття при монастирі Сан Франческо діяла група ентузіастів, очолювана Етторе Солімані. Палкий шанувальник Шекспіра, Е.Солімані сприяв реставрації тих меморіальних пам’яток, що пов’язані з легендою про юних закоханих, а також започаткував традицію надання відповідей на листи, адресовані Джульєтті. Вдячні нащадки закріпили за Е.Солімані почесний титул “перший секретар Джульєтти”.

Сьогодні цю традицію продовжують співробітники і добровільні помічники Клубу, серед яких є й фахівці-психологи. Запроваджено інститут так званих “секретарів Джульєтти”. Вони відповідають на поштові та електронні листи (понад 5 тисяч на рік), автори яких – а це здебільшого підлітки й молоді люди – пишуть про свої почуття, шукаючи поради чи розради. Цікаво, що з 1993 року Клубом Джульєтти започатковано традицію проведення щорічного конкурсу на найпоетичніший лист. Причому святкова церемонія вручення призу “Premio Cara Giulietta” переможцям цього конкурсу відбувається в День Святого Валентина в Будинку Джульєтти у Вероні. Крім того, щорічно 16 вересня – у день, який за легендою вважається днем народження Джульєтти, – у Вероні проводяться фестивалі й костюмовані вистави, виставки живопису та мистецьких виробів, навіяних безсмертною трагедією. З 1996 року там же авторам популярних і оригінальних творів щорічно вручається літературна премія “Scrivere per Amore” (“Творити в ім’я кохання”).

Не втрачає продуктивності і традиційна форма популяризації класичної спадщини – видання спеціально адаптованих текстів, що розраховані на дитячу аудиторію. Стосовно Шекспіра така інтерпретаційна практика вперше була застосована ще на початку ХІХ ст. Чарлз і Мері Лемб, брат і сестра, які активно займалися письменницькою діяльністю і адресували свої твори здебільшого дітям, наважилися на доволі сміливий експеримент: переказати зміст геніальних п’єс Великого Барда у максимально доступній і простій формі, зберігаючи при цьому якомога більше шекспірівських слів, каламбурів, сентенцій тощо. Мовна палітра лембівських текстів виявилася доволі оригінальною. З одного боку, легкі й зрозумілі для дітей перекази-переспіви давали чітке уявлення про основні колізії та сюжетну канву трагедій і комедій Шекспіра. З іншого боку, діалоги персонажів були максимально наближені до оригінальних, тобто тих, що написані драматургом. Крім того, у власне наративному просторі, що створювався за рахунок описів та змалювання основних подій, часто-густо зустрічалися слова єлизаветинської доби і шекспіризми. Втім, подавалися вони у такому контексті і в супроводі таких синонімічних слів, що їхнє лексичне значення ставало для читача доволі прозорим і не викликало труднощів при сприйнятті. Чарл і Мері Лемб свою основну задачу вбачали в тому, щоб сформувати у юних читачів чітке уявлення про проблематику та сюжетику Шекспірових творів, сприяючи при цьому вихованню найкращих морально-етичних якостей. Тож не дивно, що вони активно використовували наративні стратегії, запозичені з фольклорної, зокрема казкової та легендарної, традиції. Однак результат їхнього творчого експерименту перевершив усі сподівання, адже поряд із просвітницько-пізнавальною та етико-виховною функціями “Казки від Шекспіра” виконували ще й власне естетичну функцію. Зберігаючи красу Шекспірового слова і почасти відтворюючи дивовижну магію його текстових пасажів, вони сприяли розвиткові художніх смаків юного читача і стимулювали його до того, щоб згодом перейти до читання класичних текстів в оригіналі.

Тогочасна публіка відразу ж високо оцінила сміливий експеримент Лембів: їхня книга неодноразово перевидавалася, у пресі з’являлися схвальні відгуки, а освітяни називали “Казки від Шекспіра” своєрідним вступом до вивчення Шекспіра в школі. До числа достоїнств цієї популяризаторської версії традиційно відносять простоту і лаконічність повіствування, чіткість сюжетної схеми, відсутність кривавих сцен та епізодів, де натуралістично змальовувалася б жорстокість. Цікаво, що ще у ХІХ столітті відзначалась корисність книги Лембів не тільки для дітей, але й для дорослого читача. Критики вважали, що зачаровані магією Шекспірового слова читачі трагедій та комедій незрідка втрачають деякі нюанси сюжетних перипетій, а інколи навіть не зовсім правильно інтерпретують деякі моменти, важливі для адекватного розуміння авторського задуму. Переконливість монологів шекспірівських персонажів, віртуозна словесна гра і дивовижна стилістична майстерність, що є наскрізними в текстах Великого Барда, на думку апологетів версії Лембів, інколи спричинюють дивний парадокс: тексти оригіналів читають, ними захоплюються, їх цитують, але розуміють їх не повністю, не до кінця. Тож “Казки від Шекспіра” поставали як своєрідний путівник по сюжетах трагедій і комедій, покликаний підготувати неелітарного чи недосвідченого читача до належної рецепції оригіналів.

Чарльз і Мері Лемби включили до свого видання тільки 20 із 37 текстів драматичних творів Шекспіра. При цьому вони віддавали перевагу виключно трагедіям і комедіям, залишивши поза увагою історичні хроніки. Другорядні персонажі більшості п’єс, незважаючи на важливість їхньої ролі у загальній концепції Шекспірового задуму, були виключені з кола дійових осіб заради спрощення фабули та зменшення числа сюжетних колізій.

Популярність “Казок від Шекспіра” не згасає вже майже два століття, демонструючи світові не тільки продуктивність лембівської стратегії, але й реальну потребу читацького загалу в літературній продукції подібного типу. У 1909 році відомий англійський художник Артур Рекгем намалював цикл, що включає 13 ілюстрацій до шекспірівських сюжетів, які були включені до чергового видання “Казок від Шекспіра”. Ці ілюстрації надали книзі особливої привабливості і тривалий час серед представників середнього класу американського суспільства вона вважалася найкращим різдвяним подарунком для дітей.

У наші дні в Англії та США видається літературна серія “Поезія для молоді” (“Poetry for Young People”), що покликана популяризувати поетичну класику у молодіжному середовищі. У цій серії, зокрема, важливе місце посідає книга Девіда і Марії Кастан “Поезія для молоді: Вільям Шекспір”. Вона містить передмову, де висвітлюється життєвий і творчий шлях Великого Барда, та 27 фрагментів із його творів. Кожному фрагментові передує коротенька анотація, в якій окреслюється місце даного поетичного пасажу в загальній структурі п’єси. Це видання дає певні, уявлення про поетичну манеру Шекспіра та знайомить юних читачів з найвідомішими рядками його творів. До речі, у 2003 році в Росії з’явився аналог цієї книжки (укладач Є.Вітковський, видавництво “Ексмо”) з ілюстраціями Марії Кастан та передмовою Ґленна Гаррінґтона, Текстові ж фрагменти з творів Шекспіра подані у перекладах російських поетів (С.Маршака, Б.Пастернака, М.Лозинського, Т.Щєпкіної-Куперник та ін.).

Отже розгляд основних механізмів і напрямків популяризації творчої спадщини Великого Барда у молодіжному середовищі засвідчує появу нових продуктивних стратегій, пов’язаних з науково-технічним прогресом та розвитком інформаційних технологій. Помітно розширюючи горизонти рецепції, ці стратегії вдало доповнюють такі традиційні форми, як публікація текстів в оригіналі та перекладах, їхня адаптація для певної вікової категорії, театральні постановки та екранізації творів Шекспіра. Оновлення арсеналу засобів і прийомів популяризації, у свою чергу, сприяє залученню все нових і нових типів реципієнтів (кіно- та телеглядачі, користувачі мережі Інтернет, любителі комп’ютерних ігор та ін.) до лав шанувальників його таланту. Подальший інформаційний прогрес, як думається, відкриватиме ще ширші можливості для популяризації світової класики та збуджуватиме нові хвилі інтересу до постаті й літературного доробку Великого Барда, зайвий раз підтверджуючи слушність пророчих слів Й.-В.Гете: “Шекспір – і кінця йому немає”.


Список використаних джерел.


1. Emerson R.W. Shakspeare; or, the Poet. – Boston: Houghton, Mifflin, 1904.

2. Наливайко Д.С. Взаємозв’язки і взаємодії літератури й інших мистецтв в аспекті компаративістики / Літературний дискурс: генезис, рецепція, інтерпретація (літературознавчий, культурологічний і методичний аспекти). – Київ: УАВЗЛ, 2003. – С.3-25
Предыдущая статья «ШЕКСПІРІАДА 2011»: завдання першого туру Теми для МАН Следующая статья
© 2007-2013 shakespeare.zp.ua
TOP.zp.ua
0.917 секунд | 34 запросов | 28-05-17 | 02:01