Головне меню
Вхід
Користувач:

Пароль:
 
Забули пароль?

Реєстрація

4 користувач(ів) активно
(2 користувач(ів) переглядають Texts)

Учасників: 0
Гостей: 4

далі...

Рекомендуем :
Шекспір в літературі наступних епох > Критика > Москвітіна Д.А. Перші кроки шекспірівського канону на американському континенті
Москвітіна Д.А. Перші кроки шекспірівського канону на американському континенті
Опубликовал(а) Admin 02/12/2009 (3364 прочтений)


Москвітіна Д.А.

викладач кафедри перекладу за фахом


Перші кроки шекспірівського канону на американському континенті


У статті аналізуються культурно-історичні передумови формування інтересу до творчості В. Шекспіра в Новому Світі. Розглядаються театральні постановки як головний засіб популяризації шекспірівського канону в Америці.

Ключові слова: шекспірівський канон, пуританізм, театральна постановка, деанглізація


In the article historical and cultural reasons for forming the interest to Shakespeare’s works are analysed. Theatrical performances as the main means of popularization of Shakespeare canon in America are observed.

Key words: Shakespeare canon, puritanizm, theatrical performance, deanglization.


Парадоксально, але найвидатніший англійський поет і драматург Вільям Шекспір вважається національним генієм не тільки у Великій Британії, а й по той берег Атлантики. Британська корона, втративши свої колонії, і раніше за всіх –північноамериканську, втратила в такий спосіб і монополію на Шекспіра, бо вихідці з Туманного Альбіону, що пливли шукати кращої долі до земель Нового Світу брали з собою найкраще, що можна було знайти в їхній батьківщині, отже Шекспір та його твори були благополучно імпортовані до США, щоб знайти там сонм палких шанувальників, зазнати нових інтерпретацій та інспірувати низку досліджень та критичних робіт, що відрізнялись від європейських розвідок такого характеру.

Не існує достеменних фактів про те, коли друковані твори Шекспіра вперше потрапили на американський континент. Вчені дотримуються різних точок зору щодо навіть приблизного визначення періоду, коли п’єси та поезії Шекспіра були завезені до британських колоній Північної Америки. Наприклад, автори театрознавчого сайту “Shakespeare in American Communities” стверджують, що перші колоністи вже досить добре знали творчість Шекспіра. [6] Безсумнівно, що лідери британського колоніального руху, наприклад, граф Саутгемптон і сер Волтер Релі як видатні постаті англійського інтелектуального Олімпу були добре знайомі як з самим Шекспіром, так і з його творами. Звісно, у свою першу експедицію до Північної Кароліни у 1584 році сер Релі ніяк не міг взяти з собою збірку шекспірових творів, адже перший друкований твір Великого Барда – поема „Венера і Адоніс” – з’явилась на 9 років пізніше, у 1593 році. Вже в період віргінської кампанії Релі 1607 року, коли багато шекспірівських творів – поема „Лукреція” та трагедії „Генріх VI (частина І)” і „Ромео і Джульєтта” - вже було надруковано, вірогідність потрапляння їх до британських колоній в Америці дуже висока. Ймовірно, екземпляри Першого Фоліо 1623 року невдовзі після друку також потрапили до американського континенту, хоча не існує точних даних про те, хто і за яких обставин завіз до Америки цю збірку.

В період ранньої колонізації (початок ХVIІ століття) шекспірове слово не було масово розповсюджене на території британських колоній – ані в площині літератури, ані в площині театру. Це пов’язано, насамперед, з тим, що перші десятиліття колонізації пройшли для американців в постійній тяжкій праці та боротьбі з природою. Переселенці-пуритани, що прибули до Нового Світу в 1620 р., їхали в Америку з твердим усвідомленням того, що на нових землях на них чекає не чарівне Ельдорадо, а тяжка праця. Квінтесенцією принципів пуританської етики можна вважати щоденниковий запис засновника першої північноамериканської колонії – Віргінії – капітана Сміта: „Нічого не можна тут чекати, окрім того, що може бути здобуто за допомогою праці” [3, 318]. Такі надії на працю підкріплювались кальвіністським уявленням про неминучу трагедію життя, про життєвих шлях як юдоль страждань та про рятівну силу праці. Життєва філософія пуритан створила у гедоністично мислячих дослідників уявлення про них як про „похмурих людей, що мовчки та без зупинки пробивають дороги, очищують поля, без радості та пісень зустрічають появу дітей, без славослов’я проводжають померлих” [3, 318]. Проте згідно з думкою американського дослідника Перрі Міллера, ця нав’язана репутація пуритан як „непитущих, байдужих до сексуальних стосунків бовдурів і ненависників щасливого життя насправді була сфабрикована зарозумілими аристократичними денді, які... не змогли по справжньому зрозуміти тих мужніх, стійких, розумних і принципових людей, що заклали підвалини політичної системи, на яких вибудовувалася свобода, справедливість та процвітання Америки” [1, 247]. Так чи інакше, але тяжка праця заради освоєння нових земель не давала змоги формування широкої читацької аудиторії в британських колоніях.

Іншою причиною гальмування розвитку інтересу американського суспільства початку ХVII ст. до художньої літератури і до творів Шекспіра зокрема стала пуританська ідеологія, що панувала на Півночі (на Півдні вплив пуритан був значно менший). Саме завдяки їй досить довгий час єдиною книгою, що можна було знайти в багатьох американських поселеннях була Біблія. І хоча на початку ХVIІ століття більшість колоністів була неписьменна, тим не менш, вся община слухала Святе Письмо під час недільних богослужінь. Біблійні притчі до певного часу замінювали пуританам художню літературу.

Однак вже наприкінці ХVIІ сторіччя, після освоєння узбережжя, ситуація в культурній площині північноамериканських колоній дещо змінюється. Інтенсивно розвивається книжкова торгівля, щоправда, в Америці продається майже виключно британська література. Дуже важливим видається згадування Р. Спіллера про загальний характер книжок, що ввозились до американського континенту у ХVІІ-ХVІІІ сторіччях. Адже більшість книжок, що були популярними серед колоністів у ХVІІ сторіччі, мала релігійний або моралістичний характер – від Біблії та теологічних трактатів до так званих домашніх посібників по благочестю, в яких були зібрані численні поради та настанови, стосовно того, як повинен поводитись добрий християнин. [4, 52] Пуританська мораль тодішніх жителів Нового Світу не дозволяла їм захоплюватись мистецтвом, особливо театром, та художньою літературою. І тільки на початку ХVІІІ століття, у зв’язку з послабленням тиску пуританської ідеології, в американському колоніальному суспільстві починає зростати інтерес до художньої літератури. Бібліотеки освічених людей поповнюються творами Спенсера, Мільтона, Герберта та інших видатних літераторів. Згідно з твердженням авторитетного знавця американських звичаїв Р. Спіллера „до середини ХVІІІ сторіччя в бібліотеках освічених людей незрідка можна було знайти драми Шекспіра” [4, 53]. Отже, він вважає саме середину ХVІІІ сторіччя періодом зародження і активного розвитку інтересу до творів Великого Барда серед представників американського суспільства.

Вочевидь, вперше твори Шекспіра потрапили до американського континенту разом з першими колоністами (на початку ХVІІІ сторіччя), але тоді не отримали широкого розповсюдження з ряду причин. По-перше, тому, що перші декілька десятиліть британської колонізації Америки пройшли в постійній боротьбі за виживання – на шляху колоністів стояли численні перешкоди: невідома природа, корінні жителі, постійна тяжка фізична праця, що не сприяло інтелектуальному підйому серед тодішнього американського суспільства. По-друге, враховуючи те, що в більшості американських колоній тон задавала пуританська мораль, що не схвалювала так зване „легке читання”, тобто художню літературу, на драму та поезію взагалі, і на шекспірове слово також, просто не було попиту. Перевага віддавалась релігійній літературі, особливо Біблії, що завжди ставала першим твором друку, що завозився не тільки до американського континенту, але й до інших британських колоній.

В кінці ХVІІ сторіччя ситуація в американських колоніях докорінно змінилась і це дало можливість для масового завезення і розповсюдження творів Шекспіра на американській землі. По-перше, суттєво підвищився рівень письменності серед поселенців. Цьому сприяло масове відкриття шкіл та університетів – Гарварду, Йєлю, Принстону, Коледжу Уільяма і Мері [3, 325], а також розвинена книжкова торгівля та видавнича діяльність – по узбережжю активно розповсюджувались памфлети, альманахи, періодика і книги. Також в 1690 р. побачила світ перша газета „Суспільні події” [3, 318]. По-друге, послаблення релігійного впливу, що був зумовлений прибуттям в Америку переслідуваних в Європі пресвітеріан та гугенотів, коли в хартії з’явилась стаття, згідно з якою право голосу давала наявність приватної власності, а не приналежність до церкви пуритан [3, 320], спричинило підвищення інтересу колоністів до світської літератури і мистецтва. Крім того, саме періодом 30-50-х рр.. ХVІІІ сторіччя датуються перші шекспірівські постановки в Америці.

Саме той факт, що більшість творів Шекспіра – драматичні, до певної міри зумовило подвійний розвиток рецепції шекспірівського слова в Новому Світі. Адже у випадку драми текст реалізується у двох просторах – літературному і театральному, і в американський культурний контекст Шекспір потрапив саме через театральні двері.

Видатні дослідники історії американського театру Вільям Данлеп [7, 31], Джордж О. Сейлхамер [9, 12], Артур Хорнблоу [8, 57] одностайно назвали першою професійною постановкою Шекспіра на американському континенті виставу «Венеціанський купець» з дивертисментом «Анатом», що була зіграна 15 вересня 1752 року у Вільямсбурзі, Віргінія трупою «Компанія комедіантів» під керівництвом Льюіса Халлама. Ця вистава не була, звісно, першою шекспірівською виставою в США: у 1730 році у нью-йоркські глядачі мали змогу побачити аматорську виставу «Ромео і Джульєтта»; у 1750 році трупа під керівництвом Волтера Мюррея і Томаса Кіна здійснила постановку хроніки «Річард ІІІ», але не в автентичному варіанті, а за версією такого собі Коллі Кіббера. [10, 3] . Однак, дослідник Р. Спіллер виділяє саме сурогатного «Річарда ІІІ» як першу з низки шекспірівських постановок, що організовувались в Америці у ХVІІІ сторіччі. Він підкреслює, що ця вистава була „першою значною шекспірівською постановкою в Нью-Йорку” [4, 178], при цьому приписуючи її акторам з трупи Халлама „Компанія комедіантів”, які не мають до цього спектакля жодного відношення.

Слід зазначити, що «Компанія комедіантів» вирішила підкорювати Новий Світ своїм мистецтвом у не дуже вдалий час. Відомо, що пануюча в Америці у ХVІІ-ХVІІІ сторіччях пуританська ідеологія не схвалювала мистецтва, і особливу неприязнь пуритани відчували до театру, котрий в усних та письмових проповідях ставився в один ряд з людськими вадами: азартними іграми, пияцтвом, розпустою. Тому в кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ сторіччя вийшло декілька трактатів проти театру, що належали перу ідеологів пуританства в американських колоніях: „Свідоцтво супроти декотрих підлих і забобонних звичаїв, що практикуються нині окремими людьми в Новій Англії” Інкриса Мезера (1687), „Прокляття сцені” Джорджа Рідпата (1698), „Сонм свідоцтв” К. Мезера (1700) [2, 762]. Ці твори мали своєю метою дискредитувати театральне мистецтво, виставивши його породженням диявола, несумісним з мораллю чесного християнина. Однак, переслідування театру реалізовувалось в Америці не тільки за посередництва трактатів, що його викривали, але й з допомогою законів, що забороняли театральні постановки і передбачали різні покарання за їх порушення: тілесні покарання, ув’язнення, вигнання з колонії [2, 763]. Англійським акторам було заборонено приїжджати до Америки як з гастролями, так і на поселення. Цю заборону було знято на початку 50-х рр.. ХVІІІ сторіччя [6] щоправда, не в усіх американських колоніях: в Бостоні, наприклад, саме в 1750 році був прийнятий „Акт про заборону театральних п’єс та інших театральних розваг” [2, 763]. Проте, незважаючи на перешкоди, англійські актори гастролювали по американському континенту і театр набував все більшої популярності.

Взагалі, в даному випадку можна вважати Льюіса Халлема родоначальником шекспірівської театральної традиції в США. Незважаючи на переслідування з боку пуританських та квакерських общин, трупі „Компанія комедіантів” (згодом перейменованій в „Американську компанію”) вдалося набути великої популярності серед жителів найбільших міст Америки. Вона стала флагманом прогресивного театрального мистецтва; її величезна роль в культурному розвитку американського населення та в формуванні американського національного театрального мистецтва є безперечною. Протягом 1750-60-х рр.. трупа успішно гастролювала, і її репертуар збагачувався новими шекспірівськими виставами („Ричард ІІІ”, „Ромео і Джульєтта”, „Король Лір”, „Отелло”, „Гамлет”). До 1754 року театральний колектив досяг піку своєї популярності і на чотири роки поїхав до Ямайки, звідки повернувся у 1758 році з новими постановками – „Цимбеліном”, „Приборканням норовливої” та „Макбетом”. Крім шекспірівських творів, в репертуарі трупи були й п’єси інших видатних тогочасних англійських драматургів (Джона Драйдена, Вільяма Конгріва та ін.), але найбільшою популярністю на американській сцені тієї доби користувалось шекспірівське слово [6].

Проте, з початком Війни за незалежність, коли в американському суспільстві зростали антибританські настрої, і коли в 1774 році на зборах Континентального Конгресу була прийнята резолюція, що не схвалювала всі публічні розваги, особливо гастролі британських аритистів чи постановки п’єс англійських драматургів, і популярність театру пішла на спад. У 1776 році члени організації „Сини свободи” спалили будівлю театру, в якому проходили вистави „Американської компанії”, і більше десяти років знадобилось на її відновлення. Вже після війни, в 80-ті рр.. XVIII століття, своє друге народження театр отримав за допомогою першого президента США Джорджа Вашингтона, який з юності був прихильником драматичного мистецтва. Саме він ввів моду на шекспірівські постановки, і, хоча в суспільстві ще були стійкими упередження проти всього британського, громадяни вільної Америки охоче прийняли творчість Великого Вілла. Любити Шекспіра стало модним по обидва боки Атлантики [6].

Проте, говорячи про шекспірівські драми на професійній сцені, не можна оминути увагою аматорські постановки п’єс Шекспіра. Як вже зазначено вище, перша відома постановка шекспірівської драми в американських колоніях – аматорська вистава „Ромео і Джульєтта”. Причому незрідка постановники-любителі дозволяли собі вносити значні правки в автентичний шекспірівський текст – згадаймо „Ричарда ІІІ” „у співавторстві з Коллі Кіббером, есквайром”. Часто такі правки вносились у трагедії, щоб змінити їх драматичний фінал – так, досить часто в аматорських спектаклях „Ромео і Джульєтта” Джульєтта „встигала” прокинутись до того, як Ромео накладав на себе руки і, таким чином, апофеозом трагічної вистави ставав щасливий кінець [6]. Америка не була першою країною, де трагічні елементи у Шекспіра розглядались з точки зору моральності. Німецькі романтики, коли перекладали шекспірівські трагедії, опускали ті жахливі сцени, де, наприклад, герою виколювали очі, або вирізали язика та відрубували руки зґвалтованій героїні. Вбивства, злочини, кровозмішення, що описувались в творах Великого Барда, викликали нарікання за аморальність з боку тих же німецьких романтиків. Тексти Шекспіра перероблялись не тільки з міркувань моралі, але й з точки зору раціонального світосприйняття. Цікаву информацію з цього приводу наводить видатний вчений Ю.М. Лотман: «Так, В.А. Жуковський, в майбутньому, як він сам себе називав, „батько і покровитель всіх чортів і відьом”, радив своєму другу Андрію Тургенєву викинути з „Макбета” сцену з відьмами. Аргументом такого цензурування було ствердження, що освічена людина на початку ХІХ століття ніяк не може побачити на сцені відьму – це якесь варварство, невігластво. Якщо Шекспір в „дикі часи” міг так писати, то хто ж такі речі буде робити після Вольтера? Тільки пізні романтики, а потім і сам Жуковський, зрозуміли, що фантазія, страх, жах, злочин можуть бути предметами мистецтва.» [5, 236]

Отже, головними об’єктами уваги авторів переробок, зроблених з шекспірівських п’єс у XVIII – XIX століттях, були трагічні кінцівки. Причиною таких втручань в автентичний текст були міркування моралі та релігії. Так, Джульєтта встигала „прокинутись” перед тим, як Ромео себе вб’є для того, щоб, по-перше, відвернути увагу глядача від спроби самогубства, що, як відомо, є найтяжчим з гріхів у християнстві; по – друге, щоб дати глядачеві змогу порадіти з щасливої кінцівки, казалося б, трагедійної вистави. Вочевидь, сентиментальні глядачі високо цінували таку повагу до їхніх почуттів.

Також в Америці у період панування пуританської моралі для того, щоб шекспірівська вистава отримала дозвіл на демонстрацію, в її рекламу включались певні виправдувальні коментарі, що свідчили про безперечну переробку автентичного тексту. Так, наприклад, „Отелло” був представлений у вигляді „Морального діалогу”, у поясненні до якого героям і подіям давалась відповідна атестація. Наприклад, про виконавицю ролі Дездемони говорилось: „Місіс Моріс буде представляти молоду і добропорядну дружину, що з несправедливої підозри виявляється задушеною (в сусідній кімнаті) своїм чоловіком” [2, 765]. Вочевидь, в цій виставі мало місце втручання в автентичний текст з метою його моралізації, що було зроблено з оглядом на досить суворі моральні принципи пуритан, для яких будь-яка вистава була порочною, якщо не містила моралізаторських та повчальних мотивів.

В багаторічній битві між пуританством та театром в Америці ХVІІІ сторіччя перемогу одержав театр. І відбулося так не тільки тому, що колоніальне суспільство вимагало розваг та розвитку національного мистецтва, але й тому, що величне Шекспірове слово було ближче до людей, ніж пуританські проповіді.

Отже, експорт шекспірівського канону до Америки відбувся наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ сторіччя і був зумовлений наступними факторами: підвищеним порівняно з першими роками колонізації рівнем письменності в колоніях; загальним високим рівнем суспільно-культурного впливу британської метрополії на американське колоніальне суспільство; інтенсивним розвитком театрального мистецтва в Америці, що виокремило театральну складову як головну в тогочасному освоєнні творчості Шекспіра в США.

Головним шляхом входження творів Шекспіра в американський культурний контекст тієї доби стали театральні постановки, що здійснювались як на професійному, так і на аматорському рівні. Тогочасні аматорські постановки характеризуються частими переробками та втручаннями в сюжетну лінію оригінальних текстів. Проте, незважаючи на сплески антибританських настроїв, Шекспірове слово отримує широке розповсюдження на американському континенті.


ЛІТЕРАТУРА.

1) Еліот Е. Ці неупокоєні пуритани, що вижили в канонічних війнах / Пуританська традиція в літературі США (заг. ред. Денисова Т.Н.). – К., 2004. – с. 239-257

2) История литературы США. Литература колониального периода и эпохи войны за независимость. XVII – XVIII вв.. (отв. ред. М.М. Коренева) – М.:Наследие, 1997. – 831 с.

3) Культурология: История мировой культуры. Учеб пособие / Г.С. Кнабе, И.В. Кондаков, Т.Ф. Кузнецова и др.; Под ред. Т.Ф. Кузнецовой. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 607 с.

4) Литературная история США (под ред. Р. Спиллера). – т.1 – М.: Прогресс, 1972. – 563 с.

5) Лотман Ю.М. О природе искусства / Ю.М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. – М.: Изд-во «Гнозис», 1994. – с. 432-438.

6) http://www.shakespeareinamericancommunities.org/home.html

7) Dunlap, William. History of nthe American theatre. – vol. 1. – Lnd.: Richard Bentley, 1833. – 286 p.

8) Hornblow, Arthur. A History of the Theatre in America. – vol 1. – Philadelphia: J.B. Lippincott, 1919. – 306 p.

9) Seilhamer, George O. History of the American Theatre. – vol. 1. – New York:Benjamin Bloom, 1968. – 274 p.

10) Shattuck, Charles H. Shakespeare on the American stage. – The Folger Shakespeare Library, 1976. – 170 p.


Джерело:

Держава та регіони, № 3, 2007 – С. 7-11

Предыдущая статья Новикова М., Абрамова Е., Сломинская Е. А был ли Гамлет? (Гамлетовские аллюзии в русской лирике 50-80-х гг. XX в.) Маценка С. Проект концепту свободи. Розвиток мотиву Офелії у сучасній німецькій літературі Следующая статья
© 2007-2013 shakespeare.zp.ua
TOP.zp.ua
0.143 секунд | 35 запросов | 25-03-17 | 03:54