Головне меню
Вхід
Користувач:

Пароль:
 
Забули пароль?

Реєстрація

3 користувач(ів) активно
(3 користувач(ів) переглядають Texts)

Учасників: 0
Гостей: 3

далі...

Рекомендуем :
Тексти > Трагедії > Отелло, венеціанський мавр (перклад І.Стешенко)
Отелло, венеціанський мавр (перклад І.Стешенко)
Опубликовал(а) Dasha 25/04/2008 (9043 прочтений)
Страница: (1) 2 »

Вільям Шекспір
Отелло, венеціанський мавр


Переклад Ірини Стешенко


© William Shakespeare, "Othello, The Moor of Venice", 1604

© І.Стешенко (переклад з англійської), 1986

Джерело: В.Шекспір. Твори в шести томах: Том 5. К.: Дніпро, 1986. 696 с. - С.: 119-234.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004



ДІЙОВІ ОСОБИ
Дож Венеції.
Брабанціо, сенатор, батько Дездемони.
Інші сенатори.
Граціано, брат Брабанціо.
Лодовіко, родич Брабанціо.
Отелло, мавр, командувач венеціанського вій-
ська.
Кассіо, його заступник.
Яго, його офіцер.
Родріго, венеціанський дворянин, закоханий в
Дездемону.
Монтано, правитель Кіпру, попередник Отелло.
Блазень, слуга Отелло.
Герольд.
Дездемона, дочка Брабанціо й дружина Отелло.
Емілія, дружина Яго.
Б'ячка, куртизанка, коханка Кассіо.
Військові, дворяни, музиканти, посланці, матроси та слуги.
Перша дія відбувається у Венеції,
всі інші - на Кіпрі.
anchor
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Венеція. Вулиця.
Входять Родріго і Яго.
Родріго Мовчи! Мені це дуже прикро, Яго,
Що, хазяйнуючи в моїй кишені,
Як у своїй,- ти гроші брав і змовчав.
Яго О, чорт! Та ви ж не хочете мене
І слухати! Коли б хоч раз подумав
Таке,- гидуйте мною!
Родріго Ти завжди говорив, що ти його
Ненавидиш...
Яго То й осудіть мене,
Як це не так. Венеціанців троє
Значних хотіли, щоб його заступник
Був я,- його за мене так просили!
І, присягаюсь вам моєю честю,
Того я вартий місця; тільки ж він,
Закоханий в пиху свою і волю,
Морочив довго їх, удаючись
До різних мудрих термінів військових
Та балачок гучних, зарозумілих,
І зрештою
Відмовив остаточно їм, сказавши:
«Уже собі я вибрав офіцера».
І хто ж обранець той?
Гай-гай, один великий арифметик -
Звуть Кассіо Мікеле, флорентієць,
Що бог його красунею скарав...
Не вів ще він ніколи й ескадрону
І знає справу бойову не краще
Старих бабів... Лише знання книжкове,
Якого повні й консули у тогах,
Пусте базікання дитяче й жодних
Практичних знань - оце й усе його
Мистецтво військове. Проте, синьйоре,
На ту посаду обрано його;
Мене ж, чиї діла на власні очі
Він бачив сам - на Родосі, у Кіпрі
Та в інших християнських і поганських
Країнах різних,- бачите, мене,
Перехопивши вітер мій погожий,
Цей рахівник нікчемний обскакав.
Заступник він, а я (хай бог простить!),
В їх Маврітанства я лише хорунжий.
Родріго Волів би я для нього бути катом!..
Яго Зарадить тут не можуть жодні ліки;
Той має перевагу, хто вельможний,
У кого є зв'язки. Старий порядок,
Де другий після першого ішов,
Тепер недійсний. Отже, мій синьйоре,
Судіть самі, чи маю я причини
Любити мавра?
Родріго То йому тоді
Я не служив би зовсім.
Яго О синьйоре,
Не подивуйте! Я йому служу,
Аби йому за кривду відплатити.
З нас кожен буть господарем не може,
І вірних слуг не може мати всяк.
Звичайно, є покірні наймити,
Які, згинаючи нікчемні спини,
За харч працюють, мов осли хазяйські,
І лиш постаріють вони - то геть! -
їх викидають зовсім. Батогами
Хльостав би я тих чесних слуг! Але
Є й інші, є й такі, що ніби служать
І вірою і правдою, на ділі ж -
Приховують, що дбають лиш про себе,
І, догоджаючи своїм панам
Лише про людське око, всі вони
Влаштовують чудово власні справи;
Коли ж, нарешті, в пір'я добре вб'ються,
Тоді вже служать лиш самим собі;
Такі ось люди мають досить глузду,
І я до тих людей належу й сам.
Авжеж, синьйоре,
Коли б я мавром був - не був би Яго;
Це правда, як і те, що ви - Родріго.
Я, служачи йому, служу собі.
І, небом присягаюсь, тут немає
Ані повинності, ані любові,
І ними тільки прикриваюсь я,
Щоб приховать мій особливий замір:
Адже коли я вчинками своїми
Розкрию серця внутрішність і сутність -
Я ніби почеплю на рукаві
Те серце, щоб його клювали галки.
Ні, я не той, яким здаюсь!
Родріго Якщо
І тут ще переможе товстогубий,-
Велике щастя має й справді він!
Яго То батечка її мерщій гукайте;
Збудіть його; нехай біжить в погоню!
Його блаженний спокій отруїть!
По вулицях усіх кричіть; скликайте
її рідню,- підбурюйте усіх...
Хоч мавр живе в країні благодатній,
Замучте мухами його; хоч він
Здобув собі велике щастя, ви ж
Те щастя намагайтесь затруїти,
Аби воно злиняло!
Родріго Ось дім вітця її, я крикну гучно.
Яго Авжеж; на ґвалт гукайте, верещіть.
Неначе людне місто запалало...
Родріго Брабанціо! Брабанціо! Синьйоре!
Яго Брабанціо! Злодії! Гей, прокиньтесь!
Злодії! Гей, злодії! Уставайте!
Пильнуйте дому, і дочки, і скрині!
Брабанціо з'являється нагорі у вікні.
Брабанціо Що сталося? Хто там кричить?
Родріго Синьйоре,
Скажіть, чи вдома ваша вся родина?
Яго Чи двері на замку?
Брабанціо А що таке?
Яго А те, що вас пограбували! Сором!
Вставайте, одягайтесь, не баріться!
У вас украли серця половину...
Ось саме зараз, в цю хвилину, чорний
Старий баран, можливо, покриває
Овечку вашу білу. Гей! Синьйоре,
У дзвони бийте, розбудіть все місто,
Інакше чорт вам подарує внука!
Мерщій, кажу!
Брабанціо Чи з'їхали ви з глузду?
Родріго Синьйоре, голос мій знайомий вам?
Брабанціо Ні, незнайомий. Хто ви?
Родріго Я - Родріго.
Брабанціо Та я ж тобі заборонив з'являтись,
Сказавши досить ясно і відверто:
Дочки своєї не віддам тобі!
А ти, усмак наївшись та хильнувши,
Приходиш із відвагою дурною
Порушувати спокій мій зухвало!
Родріго Синьйоре! О синьйоре...
Брабанціо Тільки ж знай:
Мені і вдача, й сан мій допоможуть
Віддячити тобі як слід!
Родріго Чекайте...
Брабанціо Навіщо ти кричиш на ґвалт нестямно?
Ми - у Венеції, а не в селі.
Родріго Послухайте, Брабанціо ласкавий,
До вас прийшов я з чистою душею...
Яго Сто чортів, синьйоре! Ви один з тих, що переста-
ють служити богові, коли на них напосядеться диявол. Ми прийшли
сюди, щоб вам прислужитись, а ви маєте нас за бешкетників. Ви,
мабуть, хочете, щоб дочка ваша спарувалася з берберійським же-
ребцем; хочете, щоб ваші онуки іржали до вас; хочете, щоб рисаки
були вам кузенами, а іноходці - кревною ріднею?
Брабанціо Ти хто такий, нахабний безсоромнику?
Яго Синьйоре, я - той, хто прийшов сказати вам, що
цієї хвилини дочка ваша і мавр являють собою тварину з двома
спинами.
Брабанціо Гидкий негідник ти!
Яго Ави -сенатор!
Брабанціо За це мені відповіси, Родріго!
Родріго Синьйоре, відповім за все... Благаю,
Скажіть лише, чи згоду ви дали
(Виходить, ніби так), щоб чарівна
Дочка єдина ваша подалась
Опівночі глухої нишком звідси,
Без охоронців, з човнярем-найманцем,
Щоб мавру кинутись в обійми хтиві...
Як з відома це вашого й призводу,-
То скривдили ви нас нахабно й підло;
Не знали ви - то гнівались на нас
Несправедливо. Ох, прошу, синьйоре,
Не думайте, що я забув пристойність
І глузувати та знущаться з вас
Прийшов. О ні! То ваша доня, пане,
Якщо на те ви не давали згоди,
Страшенно завинила,- знов кажу,-
Зв'язавши розум свій, красу, і долю,
Й свою повинність із чужинцем зайшлим,
Із перекотиполем. Незагайно
Переконайтеся самі. Якщо
Ви знайдете дочку хоч де в будинку,
То в суд мене за наклеп потягніть.
Брабанціо Вогню сюди! Свічок! До мене, слуги!
Недурно щось таке мені верзлось...
Я вірю вже - і тяжко так мені!
Вогню, кажу!
(Виходить)
Яго Прощайте! Мушу йти:
Мені негоже й вельми небезпечно
Лишатись тут за свідка проти мавра
(Лишусь - то буду мимоволі свідком).
Адже сенат, я знаю, не скарає
Відставкою його, хіба легку
Догану дасть, бо необхідний він
Сенаторам для Кіпрської війни
І заступить його ніхто не зможе
В майбутньому поході. Тож, хоча
Ненавиджу його, як муки пекла,
Нужда велить піднять любові прапор,-
Нещирої, звичайно. Ви ж ведіть
Загін весь пошуковий до «Стрільця».
А я там буду з ним. Тож прощавайте!
(Виходить)
Входять Брабанціо в халаті й слуги зі смолоскипами.
Брабанціо Так, правда все! Страшне злочинство сталось!
Втекла вона! Ну, а мені віднині
Ганьбу гірку нести. Скажи, Родріго,
Де бачив ти її? О нещаслива!
Ти кажеш - з мавром? Горе бути батьком!
Як ти довідався, що то вона?
О дочко, як мене ти одурила!
А що вона тобі сказала? Гей!
Іще свічок! Будіть рідню! Гадаєш,
Вони й побралися?
Родріго Гадаю - так.
Брабанціо О небо! Як вона втекла? Це зрада!
Батьки, не вірте дочкам більш на слово,
А вчинкам вірте. Може, й чари є,
Які і молодість, і честь дівочу
В оману вводять? Вам про це, Родріго,
Читати не доводилось?
Родріго Читав.
Брабанціо Мого покличте брата! О Родріго,
Чому я не віддав її тобі!
Одні - сюди, а інші йдіть туди!
Скажіть, де їх знайти,- її і мавра?
Родріго Гадаю, що знайду,- лиш добру варту
Візьміть собі та просто йдіть за мною.
Брабанціо Ведіть, прошу! Я ж коло всіх будинків
Кричатиму, щоб нам дали підмогу.
Беріть же зброю! Та гукніть дозорців!
Вперед, Родріго,- я віддячу вам.
Виходять.
СЦЕНА 2
Там же. Інша вулиця.
Входять О т е л л о, Яго та слуги зі смолоскипами.
Яго Хоч на війні, траплялося, вбивав я,
Чинити ж обмірковане убивство
Чомусь не дозволяє совість. Часто
Мені жорстокості не вистачало.
Разів із десять так мені кортіло
Штрикнуть його ножем під ребра.
Отелло Ну,
То й добре, що цього ти не зробив.
Яго Та він казав такі гидкі й ганебні
Слова про вас, що я,
Не дуже-то сумирний, ледве стерпів.
Проте дозвольте запитати вас,
Ви й справді шлюб взяли? Вам забувать
Не слід, що батечка її всі люблять,
І в цій події має голос він
Удвоє дужчий, аніж голос дожа.
Він вас розлучить; кару накладе
Найтяжчу, що її закон тутешній
(Підсилений його великим впливом)
Віддасть йому на вибір.
Отелло Що ж, нехай
Лютує він; проте моїм заслугам
Ціну достойну склала синьйорія,-
Вони ж куди гучніше промовляють,
Ніж скарги всі його. Крім того, ще
(Коли побачу я, що похвальба
Дає пошану) скрізь розголошу,
Що з королівського я роду сам,
Що рівні ми і що мої заслуги
Дають мені на горде щастя право...
Тож, Яго, знай: коли б я Дездемони
Так не любив, за всі багатства моря
Я б не замкнув привільного життя
В тісні кордони... Глянь, хто там з вогнями?
Яго Розгніваний сюди простує батько,
І друзі з ним. Вам раджу заховатись.
Отелло О ні! На видноті я бути маю;
Заслуги, сан, сумління бездоганне
Мене найкраще виправдати зможуть.
Чи це ж вони?
Яго Ні, Янусом клянусь,
Мені здається - інші.
Входять Кассіо й кілька військових зі смолоскипами.
Отелло Слуги дожа
І мій заступник з ними. Хай щастить
Вам, друзі, цеї ночі! Що нового?
Кассіо Вітає дож вас, генерале, й просить
До нього йти негайно.
Отелло Що там сталось?
Кассіо Одержано важливі з Кіпру вісті:
З галер вночі сьогодні надіслали
Послів дванадцять, одного за одним.
Уже багато радників у дожа
Зібралося; й по вас також послали
Відразу, тільки не застали вдома.
Сенат кругом порозсилав гінців,
Щоб розшукати вас.
Отелло Гаразд, що ви
Мене зустріли тут. Я лиш зайду
В будинок цей сказати кілька слів -
І підем разом.
(Виходить)
Кассіо Що він тут робив?
Яго Та гарну взяв на абордаж галеру;
Якщо законним визнають цей приз -
На все.життя здобув собі він щастя.
Кассіо Не розуміло.
Яго Одружився він...
Кассіо Із ким?
Повертається Отелло.
Яго Він одружився з... Генерале,
То що, ходім?
Отелло Ходім.
Кассіо А ось загін
Сюди по вас іще один прямує.
Входять Брабанціо, Родріго й дозорці зі смолоскипами й при зброї.
Яго Та це ж Брабанціо. Ну ж, стережіться.
Вони замислили недобре.
Отелло Стійте!
Хто йде?
Родріго Ось мавр, синьйоре.
Брабанціо Взять злодюгу!
З обох боків вихоплюють зброю.
Яго Родріго, ви? До ваших послуг, пане!
Отелло Сховайте-но блискучі ваші шпаги,
Бо їх іржею може вкрить роса!
Добродію, своїм поважним віком
Тримаєте ви нас в покорі дужче,
Ніж це зробити може ваша зброя.
Брабанціо О злодію негідний! Де дочка?
Де ти подів дочку мою, падлюко?
Проклятий, ти її приворожив!
Посвідчить всяк, хто має добрий розум,
Що ти скував її кайданням чарів,
Бо неможливо, щоб щаслива, гожа
І ніжна дівчина, яка на шлюб
Дивилася так неприхильно досі,
Що кучерявим юнакам шляхетним,
Всім землякам своїм лиш відмовляла;
Щоб дівчина така втекла з домівки,
Наважившись на глум себе віддать,
І кинулась на чорні груди мавра,
Який хіба вселити здатен жах,
А не навіять дівчині кохання?!
Нехай мене осудить цілий світ,
Якщо не маю я підстав казати.
Що ти причарував її чаклунством!
Напоями чи зіллям чародійним,
Що збуджують і пристрасть викликають,
Дівочу юність ти занапастив!
Я хочу, щоб досліджено було
Цю справу до кінця; проте вона
Така мені ясна, що я відразу
Візьму і арештую тут тебе,-
Тебе, який дурив весь світ, який
Так добре тямить в клятому чаклунстві
І в ремеслі кохається такому,
Яке суворо наш закон карає.
Беріть його мерщій! Коли ж він опір
Чинитиме,- вживайте сили!
Отелло Стійте,
Ви, що мене підтримуєте, й решта.
Коли б хотів я битися, цю роль
Я без суфлера виконав би. Тож
Куди ви хочете, щоб з вами я
Пішов відповідать на вашу скаргу?
Брабанціо Йди до в'язниці, доки не покличуть
Тебе закон і справедливий суд
Дать відповідь.
Отелло Коли я вам скорюсь,
Як зможу виконать бажання дожа,
Що скрізь гінців по мене розіслав
І наказав з'явитися до нього,
Щоб вирішити дуже пильну справу?
1-й військовий То правда, найшановніший синьйоре,
У раді дож; я певен, що просили
І вашу милість теж.
Брабанціо Як? В раді дож?
Вночі? Такої пізньої години?!
Ведіть його за мною! В мене теж
Не малозначна справа; я гадаю,
Що й дож, і всі брати мої державні,
Сенатори, неначе на свою,
Подивляться на кривду цю жахливу.
Якщо давати волю цим злочинствам
Г-ми не будемо за них карати,-
Почнуть раби й погани панувати!
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Зала в палаці дожів.
Дож і сенатори сидять за столом; навколо військові, урядовці
та слуги.
Дож Занадто суперечливі новини,
їм через те не можна йняти віри.
1-й сенатор І справді, не збігаються вони;
До мене пишуть, що галер сто сім.
Дож Мене ж сповіщено, що їх сто сорок.
2-й сенатор Мене - що їх дві сотні. Хоч листи
1 подають нам зовсім різну кількість
(Бо здогади, правдиві в головнім,
Різняться у подробицях нерідко),
Проте усі вони одне говорять:
Що флот турецький вирушив на Кіпр.
Дож Це дуже імовірно; через те
Мене не тішить ця різниця в числах.
Я вірю в суть листа,- вона ж страшна.
Матрос
(за сценою)
Впустіть мене! Мерщій! Мерщій! Мерщій!
1-й служник Це посланець з галер.
Входить матрос.
Дож Ну що? В чім річ?
Матрос Турецький флот уже пливе на Родос.
Сенаторам про це подати звістку
Мені синьйор Анджело наказав.
Дож Що скажете?
1-й сенатор Того не може буть -
Це хитрий хід, щоб напустить туману.
Коли самі зміркуємо гаразд,
Яку вагу для турків має Кіпр,
То зрозуміємо, що Родос їх
Цікавить значно менш, бо взяти Кіпр
Багато легше їм. Немає там
Великих і міцних фортець, а також
Немає засобів до оборони,
Яких тепер на Родосі чимало.
Подумаймо про це - і ми збагнем,
Що не такі вже недотепні турки,
Щоб, зовсім залишивши головне
І знехтувавши заміри легкі,
Наважитись на інші - небезпечні
І геть невигідні.
Дож Авжеж, це так.
Не може Родос їх тепер цікавить.
1-й служник Ось посланець з останніми звістками.
Входить посланець.
Посланець Синьйори милостиві й поважані!
До Родосу припливши, оттоманці
З'єднались біля нього з другим флотом.
1-й сенатор Я так і знав. А скільки їх, відомо?
Посланець Всіх - тридцять кораблів; а після того
Вони лягли на інший курс і вже
Пливуть тепер до Кіпру. Тож, панове,
Синьйор Монтано, вірний і хоробрий
Слуга ваш, сповіщає вас про це
1 просить вірити йому.
Дож Тепер
Не можемо ми більше сумніватись.
Пливуть вони на Кіпр. Чи Марк Луккезе
Є нині тут, у місті?
1-й сенатор Ні. Він саме
В Флоренції.
Дож Послать по нього й вимагать листом,
Щоб повернувся він назад негайно.
1-й сенатор Ось і Брабанціо, й відважний мавр.
Входять Брабанціо, Отелло, Яго, Родріго, дозорці та слуги.
Дож Отелло наш хоробрий, ми повинні
Негайно вас послати проти турків,
Цих спільних ворогів...
(До Брабанціо)
Вас не завважив...
Ласкаво просим вас, синьйоре любий!
Ми потребуємо в цей пізній час
І допомоги вашої, й поради.
Брабанціо А я їх сподіваюся від вас.
Простіть мені, мій найясніший доже,-
Не сан мій і не звістка ця про справу
Мене раптово з ліжка підвели;
І не загальне наше лихо враз
Мене так схвилювало,- то кипить
В мені велике особисте горе
Й шумить таким потоком безупинним,
Що всі скорботи інші поглинає
І не вгамовується!
Дож В чому річ?
Брабанціо Моя дочка! О дочко, дочко!
Сенатори Вмерла?
Брабанціо Для мене - так! Збезчещено її!
Украдено і збавлено якимсь
Пекельним зіллям і страшним чаклунством!
Бо неможливо помилитись так
Безглуздо і безумно, мавши досі
І світлий зір, і свіжий, ясний розум,-
Без того, щоб не вживано було
Якогось тут чаклунства.
Дож Хто б не був він,
Цей чоловік, що зважився в такий
Ганебний і огидний спосіб - взяти
У вас дочку, а в неї взяти розум,-
Самі ви розгорніть криваву книгу
Законів наших і знайдіть у ній
Яку захочете найтяжчу кару.
Хай буде він мій рідний син - проте
Ухвали я ніколи не зміню.
Брабанціо За ласку цю прийміть від мене, пане,
Уклін найнижчий. Ось він - лютий злодій!
Це мавр, якому ви в державній справі,
Здається, наказали тут з'явитись.
Дож
і сенатори Нам прикро чуть таку ганебну звістку!
Дож
(до Отелло)
Що можете відповісти на це?
Брабанціо Нічого, тільки те, що все це правда.
Отелло Високі, найшановніші синьйори,
Ласкаві повелителі мої!
Що я забрав дочку в цього ось пана -
То щира правда; також правда й те,
Що з нею я допіру одружився;
Але оце й уся моя провина.
Я грубий на язик - така вже вдача.
До витончених мирних балочок
Не маю хисту, бо руками цими
З семи дитячих літ і до сьогодні,
Крім місяців якихось дев'яти,
Трудився завжди лиш на полі бою.
З усього, що трапляється на світі,
Я вмію говорити про походи,
Про брязкіт зброї та звитяги ратні;
І через те, говорячи про себе,
Навряд чи зможу я прикрасить справу,
Ну, що ж! Я, з ласки вашої, проте
Вам розповім відверто й без прикрас
Весь хід мого кохання; розкажу,
Якими чарами, яким закляттям,
Яким магічним впливом і яким
Чудесним зіллям я (адже у цьому
Обвинувачують мене, здається)
Приворожив дочку його до себе.
Брабанціо Щоб тиха дівчина така й покірна,
Яка соромилась поривів власних,-
І щоб вона, наперекір природі,
Країні рідній, юності і честі,
Та закохалась в те, на що вона
І подивитися боялась досі!
Ні, тільки той, хто збитий з пантелику
Або навіки втратив ясний розум,-
Той може припустити, що забутись,
На зло всім вічним правилам природи,
Так неймовірно може досконалість...
Ні, пояснить це можна тільки тим,
Що діяв тут якийсь пекельний підступ.
А через те я стверджую, що він
Впливав на неї трунком чарівним
І збуджував їй кров заклятим зіллям.
Дож - Так стверджувати - це іще не доказ.
Обвинувачення своє довести
Повинні ви чимсь певним і ясним.
Це поки що лиш здогади самі
І безпідставні висновки, синьйоре.
1-й сенатор Скажіть же нам, Отелло,
Чи правда, що шляхом протизаконним,
Насильним ви посміли прихилити
До себе почуття дівочі, в серце
Отруту вливши їй? Чи ви її
Перемогли солодкими словами,
Що сполучають завжди серце з серцем?
Отелло Прошу вас, до «Стрільця» пошліть негайно
І запросіть сюди мою дружину.
Нехай вона при батькові про мене
Розкаже все; якщо слова її
Мою вину потвердять - о, тоді
Не тільки те довір'я й сан, що ви
Мені дали,- й життя моє візьміть.
Дож Хай Дездемону приведуть сюди!
Отелло Вам, мій хорунжий, місце те відоме,
Тож проведіть їх.
Виходять Яго й кілька слуг.
Поки прийде він,
Так щиро, як я небу відкриваю
Моєї крові помилки гріховні,
Я розкажу високим зборам правду,
Як я прекрасної тієї панни
Здобув кохання, а вона - моє.
Дож Розповідайте нам усе, Отелло.
Отелло Любив мене отець її і часто
До себе кликав, про життя питав
За роком рік; про битви і облоги,
Що я їх пережив. Я починав
З дитинства й далі аж до наших днів.
Я говорив про всі мої пригоди,
Про злигодні на морі й на землі,
Як був не раз на волосок від смерті,
Як полонив мене жорстокий ворог
І в рабство запродав та як опісля
Я вирвався на волю; потім я
Розказував про всі мої мандрівки,-
Що бачити доводилось мені
В краях печер великих і пустель
Безмежних, неродючих, серед скель,
Що досягають маківками неба;
Казав про канібалів-людожерів,
Про тих людей, що голови у них
Ростуть попід плечима. Слухать це
Любила завжди мила Дездемона;
Щоразу, як її домашні справи,
Було, від нас раптово відкликали,
Вона мерщій закінчувала їх,
1 знов приходила, й жадібним вухом
Моє ловила кожне слово. Я
Помітив це й годину вибрав слушну,
І вирвати із серця їй прохання
Вдалось мені: розповісти просила
Вона докладно все, що чула досі
Лише уривками. Тож я й почав -
І часто бачив, що в її очах
Бриніли сльози, як казав я їй
Про злигодні, що змолоду зазнав.
Я закінчив - мені у нагороду
Вона послала цілий світ зітхань,
Заприсяглась, що дивно це, предивно
І гірко, невимовно гірко це,
Що краще вже вона б того й не чула;
Та шкодувала, що сама вона
Не народилась чоловіком; потім
Мені подякувала й натякнула,
Мовляв, коли б я друга мав такого,
Який її полюбить,- хай би він
їй розповів про себе так, як я,-
І зовсім він скорив би серце їй.
По цих словах освідчився я сам.
Вона мене так щиро покохала
За те, що стільки звідав небезпек,
А я її - за співчуття до мене.
Ось чари ті, що я до них вдавався.
Та ось і пані йде, спитайте в неї.
Входять Дездемона, Яго та слуги.
Дож Такі оповідання і мою,
Брабанціо, зачарували б доньку;
Що зроблено, того не переробиш,-
Найкраще вам з цим ділом примиритись-
Така моя --порада.
Брабанціо Я прошу -
Послухайте іще її признання:
Якщо при всіх зізнається вона
В співучасті хоча б наполовину,-
Хай смерть впаде на голову мені,
Коли йому закину ще хоч слово!
Наблизьтеся, синьйоро благородна.
Кому у цім поважнім товаристві
Ви перш за все покірні?
Дездемона Тату любий,
Моя повинність ділиться надвоє:
Від вас - моє життя і виховання;
Життя і виховання вчать мене
Коритись вам, адже ви мій господар,
А я донині вам дочка; та ось
Стоїть мій чоловік; і, як колись
Пішла від батька матінка моя,
Скорившись вам, отак і я повинна
Скоритись чоловікові моєму,
Господарю моєму - мавру!
Брабанціо Ну,
Бог з вами! Я скінчив. Якщо на те
Є ваша воля, найясніший доже,
То перейдім до справ державних; я б
Волів приймачку мати, не дочку!
Йди ближче, мавре!
Даю тобі щиросердечно те,
Що в тебе вирвав би щиросердечно,
Якби ти ним не володів уже!
А щодо вас, коштовний діаманте,
Радію я, що другої дитини
Немає в мене... Так, бо через тебе
Зробився б я тираном і її
В кайдани закував би... Я скінчив.
Дож Дозвольте мовити мені за вас
Таке цілюще слово, що змогло б
Щаблями стать закоханим оцим
До ласки вашої.
Коли ніщо нам помогти не може,
То плакати й журитися - негоже!
Геть відлетіти має наша мрія,
Коли ми враз втрачаємо надію.
Журитись лихом, що спливло, не треба,
Бо інше ми накличемо на себе.
Пускаючи, що вдержати не можем,
Лише терпінням ми собі поможем.
Той збитки зменшує, хто з них глузує.
Хто плаче повсякчас - себе грабує!
Брабанціо Тоді ми можем туркам Кіпр віддати,-»
Таж сміючися легко нам втрачати...
Такі слова найлегше говорити,
Кому не гірко і не тяжко жити.
Хто ж мусить біль з втішаннями терпіти,
Тому нелегко біль свій оплатити,
Позичивши терпіння в бідака,
Бо мудрі ці слова - то річ така,
Як цукор або жовч - двозначні речі,
Лиш повернути треба їх до речі.
Слова - лише слова! Я не чував,
Щоб серце хто крізь вухо лікував!
Будь ласка, до державних справ візьмімось.
Дож Турки наближаються до Кіпру великою силою.
Отелло, ви краще за інших знаєте засоби оборони острова; і хоч
ми маємо там достойного і мужнього намісника, проте громадська
думка - повновладна господиня успіху - більшу надію покладає
на вас; через те вам доведеться потьмарити сяйво вашого нового
щастя цією суворою та бурхливою виправою.
Отелло Сенатори вельмишановні, звичка -
Це мій тиран; вона мені моє
Криваве й кам'яне вояцьке ложе
На пухову постелю обернула.
Признаюсь вам, що у тяжкій роботі
Знаходжу я для себе радість щиру
І в бій ладен іти на оттоманців.
А через те, схиляючись покірно,
Я вас прошу уклінно влаштувати
Моїй дружині місце проживання,
Призначить їй утримання і почет,
Також усі вигоди, як то личить
Високому походженню її.
Дож Якщо бажаєте, нехай у батька
Живе вона.
Брабанціо Ні, я на це не згоден.
Отелло Я теж.
Дездемона Я теж; не хочу жити там,
Щоб сердити вітця і дратувати
Присутністю своєю. Ясний доже,
Послухайте моїх прохань уклінних
І підкріпіть своїм поважним словом
Ви простоту мою.
Дож Чого бажаєте ви, Дездемоно?
Дездемона Про те, що мавра покохала я
І з ним живу з любові, хай на світ весь
Сурмить моя буремна доля; так,
Скорилось серце доблесті його,
Лице коханого - в його душі...
Я честі й подвигам його відважним
Свою судьбу і серце присвятила;
А через те, синьйори дорогі,
Якщо я тут зостануся сама,
Немов та міль у тихому кутку,
А він рушатиме в похід військовий,
То втрачу все, за що його люблю.
Тяжка мені розлука з милим - тож
Дозвольте їхати мені із ним.
Отелло Сенатори, благаю, вдовольніть
її прохання.
Те бачить бог, прошу я не для того,
Щоб жадібну задовольняти пристрасть,
Чи розпаляти кров (бо юний пал
Погас уже в мені), а лиш для того,
Щоб догодити любій Дездемоні.
Та боже вас, синьйори, борони
Подумати, що справу вашу я,
Велику і поважну, занедбаю,
Дружину взявши,- ні! Якщо мені
В розвазі легкокрилий Купідон
Заплющить очі і затьмарить розум
І лінь якщо рішучу спинить руку,
Якщо від любощів вся справа стане,-
Тоді нехай баби з мого шолома
Собі для кухні горщик зроблять. Хай
Ганьба впаде на честь мою і славу!
Дож Хай буде так, як вирішите ви -
Зостатись їй чи їхать; наша справа
Кричить на ґвалт, їй відповідь - поспішність.
1-й сенатор Вам треба виїхати цеї ж ночі.
Отелло Сердечно радий!
Дож Ми ранком о дев'ятій зберемось.
Отелло, ви когось тут залишіть,
Він повноваження вам привезе
І всі папери й свідчення, які
Потрібні будуть вам.
Отелло Дозвольте, пане,
Щоб офіцера я мого зоставив;
Людина він і чесна, і надійна;
Він привезе мені мою дружину
І все, що ваша світлість побажають
Прислать мені.
Дож Хай буде так! Я всім
Бажаю на добраніч!
(До Брабанціо)
Мій синьйоре,
Якщо чеснота світла і прекрасна --
Не чорний ваш відважний зять, а красень.
1-й сенатор Прощайте, мавре! Бережіть дружину!
Брабанціо Пильнуй її, як маєш, мавре, очі,-
Обдурить і тебе, коли захоче!
Дож, сенатори та слуги виходять.
Отелло Життям ручусь за вірність Дездемони!
З тобою залишаю, чесний Яго,
Мою дружину і прошу - пристав
Твою жону до неї. Згодом їх
Ти привезеш обох у добрий час.
Ходімо, Дездемоно,- лиш година
Зосталась нам для справ і для кохання.
Ми нині мусим часові коритись!
Отелло й Дездемона виходять.
Родріго Яго!
Яго Що скажеш, благородне серце?
Родріго Як ти гадаєш, що я зараз робитиму?
Яго Мабуть, підеш до ліжка і заснеш.
Родріго Я зараз піду і втоплюся.
Яго Ну, якщо ти це зробиш, то розподобаєшся мені.
Заради чого, дурний ти паничу?
Родріго Дурний буде жити, коли життя стає для нього
мукою; нам приписано вмерти, якщо смерть - наш лікар.
Яго О ти, нікчемо! Я дивлюся на світ уже чотири
рази по сім років; і відтоді, як навчився відрізняти благодіяння
від образи, я не зустрічав ніколи ще людини, яка вміла б сама
себе шанувати. Ніж вимовити, що я втоплюся від кохання до
якоїсь цесарки, я швидше помінявся б своєю людською гідністю з
павіаном.
Родріго Що ж я маю робити? Мені й самому соромно,
що я так закохався, але я не маю сили подолати це почуття.
Яго Сили? Дурниця! Бути таким чи іншим - зале-
жить тільки від нас. Наше тіло - це наш сад, а наша воля - са-
дівник у ньому: чи ми схочемо посадити там кропиву, чи посіяти
салату, чи виплекати гісоп, чи виполоти кмин; чи схочемо ми при-
красити цей сад одним видом зілля, чи різними рослинами; чи схо-
чемо занедбати його лінуючись, чи обробляти його ретельно,- є!..
і сила, і розпорядча влада над цим завжди у нашій волі. Якби на
терезах нашого життя не було шальки з розумом, щоб урівноважи-
ти шальку чуттєвості, то наша кров і паскудність нашої натури при-
звели б нас до найбезглуздіших наслідків; але ми маємо розум,
щоб охолоджувати наші скажені поривання, наші плотські бажан-
ня, наші нестримні похоті; ось чому те, що ви звете коханням, є, на
мою думку, простий паросток або штучно прищеплена гілочка.
Родріго Не може цього бути!
Яго Це просто бурхання крові й попускання волі.
Ну ж, будь чоловіком, а не бабою! Втопитися! Топи краще котів
та сліпих цуценят! Я назвався твоїм другом і признаюся, що при-
в'язаний до твоїх інтересів цупкими линвами; я ніколи не міг би
тобі краще придатися, ніж нині. Прихопи грошенят; рушай з нами
на війну; зміни своє обличчя фальшивою бородою. Прихопи гро-
шенят, кажу! Не може того бути, щоб Дездемона довго любила
мавра,- прихопи грошенят! - ані він її... Все це почалося шалено,
і ти побачиш, що воно так само й скінчиться,- ти тільки прихопи
грошенят! Ці маври несталі у своїх бажаннях,- прихопи гроше-
нят! Страва, яка нині йому смакує і здається солодшою за солодкі
ріжки, скоро стане йому гіркішою за колоквінту! Дездемону неми-
нуче потягне до молодого. Коли вона насититься його тілом, толі
побачить, як помилилась у своєму виборі. їй треба буде переміни,
треба буде! Отож прихопи грошенят! Якщо ти вже за всяку ціну
хочеш занапастити свою душу, то вибери для цього делікатніший
засіб, ніж топитися. Збери грошей, скільки зможеш; якщо святен-
ництво і нетривалі клятви бездомного берберійця та прелукавої
венеціанки не переможуть моєї кмітливості і всіх пекельних сил -
ти поласуєш Дездемоною; отже, добувай гроші! Хай його кат візь-
ме,- топитися! Адже це однаково нічому не зарадить; вже краще,
щоб тебе повісили після того, як ти поласуєш нею, ніж іти топити-
ся, нічого не здобувши!
Родріго Але чи виправдаєш ти мої надії, якщо я послу-
хаюся твоєї ради?
Яго За мене ти можеш бути певний,- іди, добувай
гроші! Я казав тобі часто й кажу знов і знов, що ненавиджу мав-
ра; моя на те причина корениться глибоко в моєму серці, твоя - не
менш поважна. Об'єднаймося ж проти нього для помсти: якщо тобі
пощастить наставити йому роги, то цим ти зробиш собі приємність,
а мені забаву. Ще багато в утробі часу лежить подій, які незаба-
ром народяться на світ. Геть! Біжи! Добувай гроші. Завтрашній
день принесе нам нові відомості. Прощавай!
Родріго Де ми зустрінемося завтра вранці?
Яго У мене вдома.
Родріго Я прийду рано.
Яго Йди. Хай щастить! Чуєш, Родріго?
Родріго Що ти кажеш?
Яго Ані гадки більш про те, що хочеш утопитися,-
чуєш?
Родріго Я передумав.
Яго Йди ж; бувай здоров! Набивай же добре грішми
твій гаман!
Родріго Я продам усі свої маєтки,
(Виходить)
Яго Отак з дурних роблю собі гаман,
А витрачати марно час і досвід,
Морочитися з йолопом таким,
Не маючи користі, я б не став!
Ненавиджу я мавра! Є чутки,
Що він колись в моїй постелі шлюбній
Виконував мою роботу. Правди
Не знаю я; можливо, то й брехня...
Та досить вже й самого підозріння,
Щоб так чинив я, наче те було.
Мене він поважає. Що ж, тим краще.
Тим легше добиватимусь свого.
Взять Кассіо - юнак вродливий... Гляньмо!
Посаду в нього відібрать - по-перше...
По-друге, ще.„Л^-як-же?.. Як?.. По-друге...
Подивимось... Подвоєне шахрайство!
Знайшов!.. Я згодом нашепчу Отелло,
Що Кассіо з дружиною його
Люб'язний надто... Він вродливий, спритний
І наче тільки й створений на те,
Щоб спокушать жіноцтво. А Отелло
Така людина щира і пряма,
Що ладен кожного вважати чесним,
Хто прикидається таким. За носа
Водити мавра можна так любенько,
Немоз осла...
Готово! Єсть! Здійснилося зачаття!
А пекло й ніч оцей потворний плід
Хай допоможуть виродить на світ.
(Виходить)
anchor
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Морський порт на Кіпрі. Відкрите місце коло набережної.
Входять Монтано і двоє дворян.
Монтано Що видно з мису в далечі морській?
1-й дворянин Нічого. Лиш розбурхалися хвилі,
Вітрила жодного не розрізнити
Між небом і водою.
Монтано Промчав страшенний вихор над землею;
Такого реву бурі ще ніколи
Не чули наші вежі бойові.
Якщо він так і в морі лютував -
Не встояти ніяк дубовим ребрам
Під тиском гір прозорих водяних!
Що доведеться нам іще почути?
2-й дворянин Можливо, шторм розкидав флот турецький.
А спробуйте-но стати біля моря:
Весь берег вкрило шумовинням білим,
І люті хвилі наче б'ються з небом,
Сягаючи до хмар; шалений вітер
їм грізну гриву розметав і плеска
На Віз яскравий воду в височінь,
Щоб погасить блискучих вартових
Над полюсом, одвічно непорушним.
Скаженого такого урагану
Не бачив ще.
Монтано ' Якщо турецький флот
Не встиг сховатись у якійсь затоці,
Він потонув: неподоланна буря!
Входить 3-й дворянин.
3-й дворянин Панове, новина! Кінець війні!
Ця буря турків так почастувала,
Що замір їхній зруйнувала вщент.
Із одного венецького судна
Виразно бачили страшну загибель
Ледь не всії турецької ескадри.
Мотано Як? Справді?
3-й дворянин Щойно те судно, «Веронка»,
Причалило; на нім прибув заступник
Відважного Отелло-мавра; звуть
Мікеле Кассіо його, а мавр
Іще у морі. Має він сюди
Призначення - намісником на Кіпр.
Монтано Я дуже радий; гідний він правитель.
3-й дворянин Проте цей Кассіо - хоча й привіз
Нам звістку радісну про втрати турків -
Тепер сумний і молиться за мавра,
Бо розлучила їх жахлива буря.
Монтано Рятуй його господь! Служив я в нього.
Він справжній полководець. Що ж, ходім
До моря! Подивімося мерщій
На корабель, що ось прибув щасливо,
І, може, ще й відважного Отелло
Очима пошукаємо в просторі,-
Там, де зливається морська поверхня
Із синім небосхилом.
8-й дворянин Так, ходім!
Бо кожної хвилини інший може
Прибути корабель.- _
Входить Кассіо.
Кассіо Усім сміливцям острова цього
Складаю я подяку найщирішу,
Що мавра оцінили так! О небо,
Пошли йому рятунок від стихій!
Бо серед хвиль розбурханих його
Я загубив!
Монтано Чи ж корабель надійний?
Кассіо О так, судно міцне, й веде його
Досвідчений, умілий стерновий;
І саме через те мої надії
Не вмерли ще, а зцілення чекають.
Крики за сценою: «Вітрила! Вітрила! Вітрила!»
Входить 4-й дворянин.
Кассіо Що там за галас?
4-й дворянин Спустіло місто; всі біжать на берег,
Кричать водно: «Вітрила! Гей, вітрила!»
Кассіо Моя надія каже: це - правитель!
Чути гарматні постріли.
2-й дворянин Салют! Салют! Ви чуєте, вітають!
Напевно, друзі це.
Кассіо Прошу, синьйоре!
Підіть і сповістіть нас, хто прибув.
2-й дворянин Я йду!
(Виходить)
Монтано Заступнику, ваш генерал жонатий?
Кассіо Жонатий і щасливий. Одружився
Він з синьйориною, яка достойна
Найвищої хвали; її чесноти
Не годен описати я. Це мрія!
Вона - вінець краси, вінець творіння!
В ній поєднались всі природні чари.
Повертається 2-й дворянин.
Ну що? Хто це прибув?
2-й дворянин Якийсь там Яго -
Хорунжий генералів, так я чув.
Кассіо Щасливо й швидко він сюди приплив:
Борвій скажений та бурхливе море,
І пазурі таємних скель, і рифи,
й мілини-зрадники, що ловлять кіль
Безвинний, мов краси відчувши силу,
Свою натуру згубну вгамували,
Дозволивши скінчить щасливо путь
Божественно прекрасній Дездемоні.
Монтано А хто вона?
Кассіо Ота, що я казав,-
Над командиром нашим командир.
її мав привезти хоробрий Яго;
Прибув раніше він, ніж ми гадали,
На цілих вісім днів. Юпітер наш,
Великий боже, збережи Отелло!
Молю, могутнім подихом надми
його вітрила горді, щоб своїм
Високим кораблем затоку цю
Вщасливив, щоб дружину пригорнув,
Щоб наш пригаслий дух він запалив
І щоб зітхнув спокійно Кіпр! Дивіться!
Входять Дездемона, Емілія, Яго, Родріго та почет.
Багатство корабля зійшло на берег!
Ви, люди Кіпру, станьте на коліна.
Привіт тобі, синьйоро! О, нехай
Благословення неба завжди буде
З тобою скрізь і всю тебе оточить!
Дездемона Спасибі щире, Кассіо хоробрий!
Чи є у вас які звістки про мужа?
Кассіо Іще він не прибув; проте я певен -
Здоровий він і швидко буде тут.
Дездемона Ох, я боюсь... А як ви розлучились?
Кассіо Величний бій ніж небом і водою
Нас розлучив...
Крики за сценою: «Вітрила! Вітрила!»
Ви чуєте? Вітрила!
Гарматні постріли.
2-й дворянин Вони вітають цитадель. То, мабуть,
Підходить друг...
Кассіо Довідайтесь, що сталось!
Дворянин виходиті).
Хорунжий, вас вітаю! И вас, синьйоро!
(Цілує Емілію)
Не гнівайтесь на мене, добрий Яго,
За те, що виховання дозволяє
Мені відважну чемність.
Яго О мій пане,
Якби вона губами частувала
Вас часто так, як язиком мене,
Набридло б вам.
Дездемона Вона ж небалакуча!
Яго По правді - балакуча, ще й яка!
Коли смертельно хочу спати я,
її язик мені взнаки дається!
Але при вашій милості, звичайно,
Вона ховає в серці свій язик
І лається в думках.
Емілія Таке казати
Не маєте ви жодної підстави.
Яго Авжеж! На вулиці ви всі - картинки,
В вітальнях - дзвони, в кухнях - кицьки дикі,
Святі, як інших лаєте, й чортиці,
Як хто насмілиться образить вас;
В хазяйстві бавитеся, а в постелі
Ви хазяйнуєте як слід.
Дездемона Облиш!
Який-бо ти наклепник безсоромний!
Яго Коли брешу - нехай я турок буду!
Для ігор вставши, ляжете для труду.
Емілія Ви не напишете мені хвали!
Яго Не напишу.
Дездемона Що написав би ти,
Коли б хвалу ти скласти мав мені?
Яго Не силуйте мене на це, синьйоро,
Бо я без критики, ну, геть віщо.
Дездемона А все ж таки... Чи хто пішов у гавань?
Яго Авжеж, синьйоро.
Дездемона
(вбік)
Мені так сумно... Тільки приховати
Я намагаюсь настрій невеселий.
(До Яго)
То як би ти складав мені хвалу?
Яго Я б вас хвалив, та вигадка моя
Мені до мозку щільно так прилипла,
Немов до клею пташка. Разом з нею
Не відірвать би й мозку; а проте,
Працює муза,- ось і народила:
Красуня з розумом тужить не буде:
Що розум вимислить - краса здобуде.
Дездемона Оце хвала! А що сказать про ту,
Що з розумом, та чорна і негарна?
Яго Хай чорна, ніби ніч, а розум має -
Знайдеться білий, чорну покохає.
Дездемона Щоразу гірше!
Емілія А що, коли вродлива і дурна?
Яго Дурною буть краса ніяк не може,-
Бо й дурість завагітніть їй поможе.
Дездемона Це все старі, заяложені парадокси, щоб смішити
дурнів по шинках. Яку мізерну хвалу маєш ти ще для такої, котра
і негарна і дурна?
Яго Хоч і дурна вона, і поганенька -
Дуріє ж, як розумна і гарненька.
Дездемона О темне неуцтво! Найгіршій ти складаєш най-
кращу хвалу. А яку хвалу склав би ти жінці, справді гідній хвали,
тій, що її чесноти повинна була б визнати навіть злоба?
Яго Та, що вродлива й зовсім непихата,
Та ще й мовчить, хоч має що сказати;
Хоч гроші є, та їх не розкидає,
Що все б могла й нічого не бажає;
І хоч помститись може за образу,
Та гнів гамує й забува відразу;
1 та, що зовсім не така невинна,
Щоб з оселедцем сплутать лососину;
Що вміє думать, з мислями ховатись
І на поклонників не оглядатись,-
Якби така знайшлася хорошунка...
Дездемона То й що б вона робила?
Яго Плодила б дурнів та вела рахунки!
Дездемона О, який кульгавий і безсилий висновок! Не вчись
у нього, Еміліє, хоч він і твій чоловік. Як ви гадаєте, Кассіо? Прав-
да ж, він безсоромний і розбещений базіка?
Кассіо Він рубає прямо, синьйоро. Він вам більше спо-
добається як солдат, ніж як учений.
Яго
(вбік)
Він бере її за руку; так, гаразд! Шепочіться!
Отаким тоненьким павутинням заплутаю я таку велику муху, як
Кассіо. Так, так, усміхайся до неї! Я закую тебе в кайдани твого ж
власного залицяння. Авжеж, ви маєте рацію! Це справді так... Як-
що такі штучки позбавлять вас вашого заступництва,- краще б
вам не цілувати так часто кінчиків ваших трьох пальців! А!.. Ви
знов удаєте з себе галантного кавалера... Дуже добре! Чудово!
Цілуйтесь! Добірна галантність! А й справді, так, так! Що це?
Знову пальці до губів? Бодай вони зробилися для вас клістирними
трубками!
Сурми.
(Вголос)
То мавр! Я впізнаю його сигнал.
Кассіо Так, він.
Дездемона Скоріше йдім йому назустріч.
Кассіо Та ось він сам!
Входить Отелло з почтом.
Отелло Мій воїне прекрасний!
Дездемона Мій Отелло!
Отелло Здивований і радий я безмежно,
Що ви раніш за мене прибули,
Душі моєї радість! О, коли б
По кожній бурі наставав для нас
Такий блаженний спокій,- хай вітри
Ревуть отак, щоб розбудити й смерть;
Хай кораблі здіймаються на хвилях,
Таких заввишки, як гора Олімп,
І враз нехай донизу сторч летять,
В морські безодні, глибше, ніж лежить
Від неба шлях до пекла! О, коли б
Я зараз міг умерти! Я ж боюсь,
Що щастя більшого мені в майбутнім
Ніколи вже не подарує доля!
Дездемона Нехай же небо зробить так, щоб втіха
Й кохання наше з кожним днем зростали!
Отелло Амінь, святі небесні сили! Я
Від щастя говорити більш не можу...
Слова застрягли в грудях, бо надмірна
Ця радість.
(Цілує її)
Хай же і оце, й оце
Найбільшим розладом між нами буде!
Яго
(вбік)
Настроєні тепер ви влад. Та я
Спущу кілочки - й музика оця
Звучатиме інакше, присягаюсь!
Отелло Ходім до замку. Є новини, друзі!
Війні кінець, бо турки потонули!
Як тут живуть мої знайомі давні?
О найсолодша, тут, на Кіпрі, вас
Із радістю зустрінуть, бо мене
Тутешні всі любили. О кохана,
Від щастя й радості я став базіка!
Прошу тебе, мій добрий Яго, ти
До гавані піди й мої всі скрині
На берег вивантаж. І капітана
До мене приведи у цитадель,-
Хороша то людина, й заслужив
Він на мою повагу. Дездемоно,
Ходім... Вітаю вас на Кіпрі ще раз!
Виходять усі, крім Яго та Родріго.
Яго
(до солдата)
Зустрінеш мене трохи згодом у гавані.
(До Родріго)
Підійди ближче. Якщо ти відважний,- кажуть же, ніби й ниці
люди, закохавшися, стають благородними, навіть тоді, коли благо-
родство не властиве їхній натурі,- слухай мене. Заступник цієї
ночі командує вартою в замку. Але перш за все я мушу тобі сказа-
ти ось що: Дездемона безперечно закохалася в нього.
Родріго В нього? Ні, це неможливо!
Яго Поклади пальця ось так, на губи, і візьми до
серця те, що я тобі казатиму. Згадай, як палко покохала вона
спершу мавра, аделідьки за те, що він вихвалявся та розповідав їй
свої побрехеньки; невже вона завжди любитиме його за базікан-
ня? Не допускай і думки такої в своє розсудливе серце. її очі по-
требують поживи; а що за насолода для неї - раз у раз дивитися
на диявола? Коли кров охолоне від любощів, тоді, щоб знову її
запалити й удовольнити нові бажання, потрібне принадне облич-
чя, рівність у літах, манерах і красі - все те, чого бракує маврові.
Отже, прагнучи цього, її делікатна вдача переконається, зрештою,
що її одурено; спочатку вона пересититься мавром аж по самісінь-
ке горло, потім відчує до нього огиду і, нарешті, зненавидить його;
сама природа навчить її цього й підштовхне зробити новий вибір.
Тепер, синьйоре, припустивши це,- а це, безперечно, природний
і очевидний висновок,- скажи, хто стоїть найближче до такої фор-
туни, як не Кассіо? Це вельми красномовний проноза, якому виста-
чає совісті під чемними і галантними манерами приховувати хіть
і свої таємні, огидні, розпусні бажання. Ніхто, ніхто інший!
Це витончений і спритний проноза; він ніколи не проґавить нагоди;
він уміє карбувати й пускати в обіг різні чесноти, хоча справжніх
не мав зроду. Пекельний проноза! До того ж цей проноза вродли-
вий, молодий і має всі ті ознаки, що на них дурість і зелені голови
так люблять задивлятись; викінчена, огидна тварюка; і його вплив
уже відчула ця жінка.
Родріго Я не можу цьому повірити: в неї така благо-
словенна душа.
Яго Благословенна дуля! Адже вино, яке вона п'є,
вичавлене з винограду; якби вона була благословенною - ніколи б
не покохала мавра. Благословенна лемішка! Чи ти не бачив, як
вона гладила його долоню? Чи ти цього не помітив?
Родріго Так, помітив; але то була звичайна чемність.
Яго Ні, то хіть. Щоб я оцієї руки позбувся, коли
ні! Це оглав і темний пролог до історії розпусти і безсоромних ду-
мок. Вони так зближали свої уста, що їхнє дихання змішувалося.
Паскудні думки, не що інше, Родріго! Коли така взаємність торує
шлях, то скоро вони візьмуться до головного - до плотських утіх...
Тьху!.. Отже, синьйоре, дозвольте мені керувати вами: адже я при-
віз вас із Венеції. Станьте сьогодні вночі на варту разом із солда-
тами. Я все влаштую. Кассіо вас не знає. Я буду недалеко. Зна-
йдіть якусь нагоду, щоб розсердити Кассіо,- чи голосною розмо-
вою, чи то глузуючи з його військової дисципліни, чи в якийсь ін-
ший спосіб, який вам пошле нагода.
Родріго Гаразд.
Яго Синьйоре, він запальний і гарячий у гніві. Ду-
же можливо, що він ударить вас палицею. Спровокуйте його, щоб
він це зробив, бо того мені буде досить, щоб збунтувати жителів
Кіпру, а втихомирити бунт можна буде, тільки усунувши Кассіо.
Так знайдете ви найкоротший шлях до здійснення ваших бажань,
а засоби до цього будуть у моїх руках. І коли ми усунемо в та-
кий найвигідніший спосіб перешкоду, то ніщо більше не заважа-
тиме нашому успіхові.
Родріго Я виконаю все, якщо ви влаштуєте зручну на-
году.
Яго Ручуся за це. Приходь трохи згодом до цита-
делі, а я тим часом маю перевезти його речі на берег. Бувай
здоров!
Родріго До побачення.
(Виходить)
Яго Що Кассіо закоханий - я вірю;
І що вона закохана взаємно -
То і можлива, і природна річ.
Мавр,- хоч його терпіти я не можу,-
Людина чесна, ніжна, і шляхетна;
Гадаю я, що Дездемоні з нього
Чудовий буде муж. І я також
її люблю; не те щоб плотським чином
(Хоч я й такого не чужий гріха),
Але тому почасти, що бажаю
Йому помститись. Маю я підозру,
Що сластолюбний мавр не раз скакав
До мене в постіль шлюбну. Думка ця
Моє нутро гризе, немов отрута...
Лише тоді я угамую душу,
Коли сквитаюся із ним за все:
Жоною - за жону. Якщо ж не вийде -
Я ревнощі у ньому розпалю
Такі жагучі і такі страшні,
Що їх зцілити розум не зуміє.
Щоб досягти цього,- аби той пес,
Якого я держу на мотузку,
Венеціанець той, не напсував,
Щоб не зірвавсь він передчасно,- я
Мікеле Кассіо візьму на повід
І так його знеславлю перед мавром,-
Бо щось мені здається, ніби й він
Із ковпаком моїм нічним знайомий,-
Що дякувать мені ще буде мавр,
Мене любитиме і нагородить
За те, що я зроблю його ослом
І оберну в нім спокій у шаленство.
Це поки що самі надії смілі,-
Лукавство виявиться лиш на ділі.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Вулиця.
Входить герольд з наказом; за ним - юрба.
Герольд Наш благородний і доблесний генерал Отелло
бажає, щоб з нагоди щойно одержаних певних звісток про цілкови-
ту загибель турецького флоту всі святкували цю подію - хто тан-
цями, хто вогнями, як кому заманеться. І хай кожен розважається,
і хай усі бавляться, бо, крім цієї радісної події, генерал святкує
ще й своє одруження. На те є його воля,щоб оголосити це привсе-
людно. Всі зали палацу відчинено, і в них кожен може вільно бен-
кетувати від п'ятої години вечора до одинадцятої. Хай небо бла-
гословить острів Кіпр і нашого благородного генерала Отелло!
(Виходить)
СЦЕНА З
Зала в замку.
Входять Отелло, Дездемона, Кассіо та по-
чет.
Отелло Мікеле добрий, ви цієї ночі
Самі доглянути повинні варти.
Ми мусимо подати добрий приклад,
Аби веселощі не вийшли з міри.
Кассіо Вже ж Яго знає, що робити треба
Одначе хоч надійний він, я сам
Все перевірю.
Отелло Яго дуже чесний.
Мікеле, на добраніч! Завтра рано
Я з вами маю говорити.
(До Дездемони)
Люба,
Торг завершився. О моя кохана,
Прийшла щаслива мить - за всі труди
На нас чекають чарівні плоди!
Ходімо ж! На добраніч!
Отелло, Дездемона й почет виходять.
Входить Яго.
Кассіо Здоров будь, Яго! Нам час уже йти на варту.
Яго Іще не час, заступнику. Ще не вибило деся-
тої. Генерал відсилає нас так рано тільки з кохання до своєї
Дездемони. І хто його за це осудить? Він ще жодної ночі не зазнав
утіхи з нею. А вона й для самого Юпітера ласий шматочок.
Кассіо О, вельми приваблива синьйора!
Яго І, ручуся вам, повна вогню.
Кассіо Так, правда, вона таке свіже й тендітне ство-
ріння.
Яго Які в неї очі! Так і закликають до спокусливих
розмов.
Кассіо Так, дуже привабні! І водночас такі скромні.
Яго А коли вона говорить, хіба то не сигнал до ко-
хання?
Кассіо Звичайно, вона - досконалість.
Яго Ну, що ж, хай їй щастить у постелі! Ходімо,
заступнику! В мене є барильце вина, а ось тут, недалечко, кілька
кіпрських молодців, які бажали б випити за здоров'я чорного
Отелло.
Кассіо Тільки не сьогодні, добрий Яго: голова моя надто
слабка для вина, негодящий я пити. Я волів би, щоб чемність вига-
дала якийсь інший спосіб бавити час.
Яго О, та це ж усе наші друзі. Тільки один келих!
Я питиму за вас.
Кассіо Я вже випив келих сьогодні, та й то нишком доб-
ре його спершу розбавив, а глянь, що він зі мною зробив. Мені
прикро, що я такий нестійкий, але не годиться мені піддаватися
цій слабості вдруге.
Яго Як же це, чоловіче! Та сьогодні ж ніч весело-
щів, ніч бенкетування! Ті молодці так цього бажають.
Кассіо Де ж вони?
Яго Тут, за дверима. Будь ласка, запросіть їх сюди.
Кассіо Добре, я запрошу. Хоч і не лежить до цього моя
душа.
(Виходить)
Яго Як зможу я хоча б один ще келих
До того, що вже випив він, додати,-
Задирливий він стане, злий, як пес
Синьйори молоденької моєї.
А дурень той Родріго, що з любові
Аж вивернувсь, як рукавичка, встиг
На честь улюбленої Дездемони
Вже не один піднять глибокий келих
І вихилить до дна; а він на варті!
І трьох кіпрян шляхетних та палких,
Що так завзято честь охороняють
І боронити острів войовничий
Готові кожної хвилини, встиг я
Вже напоїти добре і вином
їх розігріть. Вони на варті теж.
Тепер мені лишилось так зробити,
Щоб Кассіо у зграї тих п'яниць
Чимсь острів цей зневажив. Мушу я
На це його підбити. Ось вони!
Якщо здійснити задум пощастить -
З погожим вітром човен мій помчить!
Повертається Кассіо з Монтано й дворянами; слуги несуть вино.
Кассіо Присягаюся небом, вони вже напоїли мене, я
стільки випив...
Монтано Пусте! Зовсім маленький келишок, не більше пін-
ти, слово честі справжнього солдата!
Яго Вина сюди, гей!
(Співає)
Хай келих - цок-цок! Нехай він дзвенить!
Хай келих - цок-цок-цок - дзвенить!
Солдат - чоловік,
Нам жити - не вік,
Тож дайте солдатові пить!
Вина сюди, хлопці!
Кассіо Присягаюся небом, чудова пісня!
Яго Я навчився її в Англії. Отам люди вміють пити
й гуляти! Чи датчанин, чи німець, чи товстопузий голландець - та
пийте ж, гей! - ніщо проти англійця.
Кассіо Чи то ж ваш англієць і справді такий мастак ви-
пити?
Яго Ого! Англієць іще зовсім не п'яний, як уже дат-
чанин з ніг валиться під стіл, наче мертвий. Йому за іграшки пере-
пити німця,- і не впріє. А голландця доведе до блювоти, перше
ніж устигнуть налити другий глечик.
Кассіо За здоров'я нашого генерала!
Монтано І я п'ю за нього, заступнику; і не відстаю від
вас!
Яго О люба Англіє!
(Співає)
Король Стефан, як владував,
Собі штани за крону справив,
Але шість пенсів недодав
Та ще й кравця за це ославив.
Він був король, вельможний пан,
А ти, бач, невелика птиця...
Ти зносиш і старий каптан,
А край пихою розориться!
Ще вина сюди, гей!
Кассіо О! Ця пісня ще краща за ту!
Яго Хочете послухати її ще раз?
Кассіо Ні, бо я вважаю, то той не гідний свого стано-
вища, хто таке робить. Гаразд... Усі ми під богом ходимо; і є душі,
які спасуться, і є душі, які не спасуться.
Яго То правда, добрий заступнику.
Кассіо Щодо мене, то, не бажаючи образити ні генера-
ла, ані якоїсь іншої вельможної особи, я сподіваюся спастись.
Яго І я теж, заступнику.
Кассіо Так, але, з вашого дозволу, не поперед мене; по-
переду має врятуватися душа заступника, а вже потім душа хо-
рунжого. Та годі про це; вернімося до наших справ... Господи, про-
сти нам гріхи наші! Синьйори, час братися до діла! Ви не думайте,
синьйори, що я п'яний: оце мій хорунжий, оце моя права рука, а
оце моя ліва рука... Я зовсім не п'яний; я можу досить добре стоя-
ти на ногах і досить добре розмовляти...
Всі Надзвичайно добре!
Кассіо Гаразд! Отже, зовсім добре! Отже, ви не повинні
думати, що я п'яний!
(Виходить)
Монтано На плац, синьйори! Ходімо, вже час ставити
варту.
Яго Ви бачили того, хто перший вийшов?
Який солдат добрячий! Міг би він
Із Цезарем командувати разом,
Коли б не заважав йому цей гандж...
Бо доблесті його ця слабкість рівна,
Як рівні день і ніч в час рівнодення,
Й цілком урівноважує її.
Мені так шкода Кассіо! Боюсь,
Щоб він колись, ось у таку хвилину,
Не обернув довір'я, що на нього
Отелло покладає, у нещастя
Для острова цього.
Монтано Такий він часто?
Яго Щораз це в нього мов пролог до сну.
Не спатиме геть чисто всю добу,
Якщо вино його не вколисає.
Монтано То слід про це сказати генералу.
Можливо, він не поміча того;
Чи, може, то його предобра вдача
Так Кассіо цінує за відвагу
І хиб його не бачить. Чи не так?
Входить Р о д р і г о.
Яго
(стиха, до Родріго)
Ну що, Родріго?
Ідіть ви за заступником. Та швидше!
Родріго виходить.
Монтано То дуже жаль, що благородний мавр
Заступника свого посаду звірив
На чоловіка із таким пороком.
Годилося б, та й чесно це було б,
Про все сказати маврові.
Яго О ні,-
Хоч цілий Кіпр мені за це віддайте.
Я Кассіо люблю і дав би все,
Щоб від хвороби вигоїть його.
Та тихо! Чуєте? Що там за гамір?
За сценою крики: «Поможіть! Поможіть!»
Повертається Кассіо, женучись за Родріго.
Кассіо Шахрай! Падлюка!
Монтано В чім річ, заступнику?
Кассіо Негідник! Він насмілюється навчати мене моїх
обов'язків! Стривай, негіднику, ось я тебе зажену в пляшку!
Родріго Мене заженеш?
Кассіо Ти ще й базікаєш?!
(Б'є Родріго)
Монтано
(стримує його)
Облиште, добрий командире! Прошу вас, синьйо-
ре, стримайте вашу руку!
Кассіо Пустіть мене, синьйоре, а то дістанете по зубах!
Чуєте?
Монтано Помалу, помалу! Ви п'яні.
Кассіо П'яний?
Б'ються.
Яго
(стиха, до Родріго)
Геть звідси, геть! Кричіть на ґвалт, мерщій!
Родріго вибігає.
Заступнику, спиніться ж! Ну ж бо, тихо!
Синьйори, заспокойтесь! Поможіть!
Заступнику! Синьйоре мій МонтаноГ
Та поможіть же, люди! Ну і варта!
Дзвонить дзвін.
Та хто там б'є на сполох? Що за дідько?!
Прокинеться все місто... Схаменіться!
Отямтеся, заступнику! Ганьба!
Повік вам буде сором!
Входить Отелло з почтом.
Отелло Що тут сталось?
Монтано Спливаю кров'ю. Він убив мене!
Отелло Спиніться, як життя вам дороге!
Яго Заступнику, спиніться! Ах, Монтано!
Синьйори! О, чи ви забули, де ви?
Чи ви забули за свою повинність?
Та годі-бо! Тут генерал! Спиніться!
Соромтесь!
Отелло Що тут? З чого почалось?
Чи обернулися на турків ми,
Що робимо з собою те, чого
І їм не дозволя робити небо?
Ганьба! Ви ж християни. Припиніть
Цю дику бійку! Чуєте, синьйори?
Хто люті не вгамує тут, на місці,
Тому не дороге життя,- клянусь! -
Він стріне смерть, нехай лиш ворухнеться!
Спиніть жахливий дзвін! На острів це
Страшну тривогу навіває. Люди!
Що сталось тут? В чім річ? Мій чесний Яго,
Від смутку мовби мертвий,- розкажи,
Хто тут почав? Кажи, в ім'я любові!
Яго Не знаю я. Тут друзі всі були.
Балакали всі мирно поміж себе,
Як молоді у шлюбну ніч, коли
їм час уже іти до ліжка. Раптом
(Немов якась планета відібрала
Цим людям розум) - наголо мечі,
І почалась між них кривава бійка.
Не можу вам сказать причину сварки.
Вже краще б я в поході втратив ноги,
Що принесли мене сюди як свідка!
Отелло Мікеле, як ви так могли забутись?
Кассіо Простіть мені... Не можу говорити...
Отелло Монтано благородний, ви пристойно
Поводилися завжди, і про вас
Загальна думка склалась, що людина
Ви молода, та стримана й поважна;
В людей розумних ви в значній пошані.
Як сталося, що ви заплямували
Свою хорошу славу так зненацька
І поміняли на ганебну назву
Нічного крикуна? Відповідайте!
Монтано Отелло благородний, тяжко я
Поранений. Хай Яго, офіцер ваш,
Пояснить вам усе, а я не можу...
Несила говорити... Все, що знаю,
Він розповість. А я ні в чім не винен,
Якщо життя любити - це не вада
І боронить себе не гріх, коли
На нас завзято й люто нападають.
Отелло Клянуся небом, зараз кров моя
Кипить в мені і застилає розум!
Я відчуваю, як мою свідомість
Затьмарює скажена лють і хоче
Вести мене шалено за собою...
Як ворухнусь чи руку підведу -
Враз упаде найкращий з вас, мій гнів
На смерть його скарає. Ну, то як
Оця безглузда сварка почалась,
І хто почав її? Хоч братом був би
Той заводій,- від нього я відмовлюсь!
Як? В місті, що налякане війною,
Де людність ще від страху вся тремтить,-
Заводите між себе дику чвару,
Приватну, особисту?! Уночі!
Ще й стоячи на варті! Жах! Ну, Яго,
Кажи: хто це почав?
Монтано Коли ти з дружби
Чи з остраху службового втаїш
Хоч щось - або до правди додаси,-
Ти не солдат.
Яго Не ображай мене;
Хай швидше вирвуть мій язик, аніж
На Кассіо він намовляти стане!
Та знаю я, в устах моїх вся правда
Нічим йому пошкодити не може.
Було це так. З Монтано тут сидів я
І розмовляв. Коли це раптом - гамір!
Вбігає чоловік, кричить «рятуйте»,
За ним женеться Кассіо з мечем.
Оголеним. Оцей синьйор почав
Його спиняти, я ж погнавсь за другим,
Щоб лементу у місті він не зняв
(А так воно і вийшло). Я не встиг -
Швидкий той був на ноги; я вернувся.
Тим більш, що тут уже бряжчала зброя
І розлягалися такі прокльони,
Яких від Кассіо не чув я досі.
А ледве повернувшись, я побачив:
Зчепилися вони і б'ються так,
Як бачили самі ви.
Оце й усе, що я сказати можу.
Та люди - завжди люди: рівновагу
Згубити можуть і найкращі з них.
Хоч Кассіо ледь зачепив Монтано,-
Ми й друга можем зопалу ударить,-
Проте я певен, що від втікача
Зазнав такої Кассіо образи,
Що стерпіти її не зміг.
Отелло Я знаю,
Що ти з любові й чесності цю справу
Для Кассіо зм'якшити хочеш, Яго.
Тебе люблю я, Кассіо, проте
Заступником моїм ти більш не будеш!
Входить Дездемона з почтом.
Збудили ви й мою кохану, гляньте!
(До Кассіо)
Наукою для інших станеш.
Дездемона Любий,
Що сталось тут?
Отелло Усе гаразд, кохана;
Іди спокійно спати.
(До Монтано)
Буду сам
Хірургом вашим я, синьйоре мій.
Допоможіть йому.
Монтано виводять.
Ти, Яго, місто зараз обійди
І заспокой усіх, кого злякала
Огидна -чвара ця... Ходім, голубко!
Оце солдатський жереб наш такий -
Від снів солодких кидатись у бій!
Виходять усі, крім Яго й Кассіо.
Яго Що з вами? Вас поранено, заступнику?
Кассіо Так, і ніяка хірургія мені не допоможе.
Яго Та що ви? Боже борони!
Кассіо Добре ім'я, добре ім'я, моє добре ім'я! Ох, я
втратив своє добре ім'я! Я втратив безсмертну частину самого себе,
синьйоре, а залишилася в мені тільки одна тварина! Моє добре
ім'я, Яго, моє добре ім'я!
Яго А я, слово честі, думав, що вас поранено; від
цього більше шкоди, ніж від утрати доброго імені. Добре ім'я - то
пусте й фальшиве надбання; часто його здобувають без ніяких за-
слуг і втрачають без жодних причин. Ви зовсім не втратили доб-
рого імені, якщо ви не запевните себе самі в тому, що ви його втра-
тили. Годі побиватися, друже! Є ще багато засобів повернути собі
ласку генерала: адже він звільнив вас допіру під впливом гніву;
вас покарано більше для порядку, щоб не падала дисципліна, а
зовсім не з холодної злості,- точнісінько так, як б'ють часом свого
безневинного собаку, щоб налякати грізного лева. Вблагайте його
знов, і він - ваш.
Кассіо Я швидше благатиму, щоб він зневажав мене,
ніж потерплю, щоб у такого доброго начальника був такий легко-
важний, п'яний і безсоромний заступник. Напитися?.. І базікати, як
та папуга? І заводити бійки та сварки? Вихвалятися? Блудити сло-
вами? Присягатися? І пишномовно просторікувати зі своєю влас-
ною тінню! О ти, незримий духу вина, якщо ти не маєш іще імені,
дозволь нам назвати тебе дияволом!
Яго За ким це ви гналися з мечем? Що він вам
зробив?
Кассіо Я не знаю.
Яго Не може бути.
Кассіо Я пригадую дуже багато, але нічого не пам'ятаю
виразно; згадую, що була якась сварка, та не знаю її причини.
vJ, навіщо люди впускають у свої уста ворога, який краде в них
озок. Звідки в нас ця здатність веселощами, бенкетуванням, на-
олодами та оплесками обертати себе на тварюк?
Яго Та ви ж зараз цілком, при собі; і як це ви отями-
лися так швидко?
Кассіо Диявол пияцтва ласкаво поступився місцем дия-
волові люті; одна вада потягла за собою другу, щоб я зневажив
себе до кінця.
Яго Облиште, ви надто сувор-ий, мораліст! Звичайно,
беручи до уваги час, місце й становище цієї країни, я щиро ба-
жав би, щоб цього не трапилось; але що сталося - те сталося,
і треба все направига вам, на користь.
Кассіо Я проситиму його, щоб він повернув мені мою
посаду, а він відповість мені, що я п'яниця! Коли б навіть у мене
було стільки ротів, як у гідри,- така відповідь затулила б їх усі
відразу. Бути цілком розважною людиною, тоді обернутися в бе-
зумця і, нарешті, стати тварюкою! О диво дивне? Кожен зайвий
келих - прокляття, а те, що міститься в ньому,- диявол!
Яго Годі, годі! Хороше вино - то хороший, близький
друг, якщо з ним поводитись як слід; не лайте його більше. І ще,
добрий мій командире, я вірю, що ви вірите, що я люблю вас.
Кассіо Я це довів, синьйоре, Я напився!
Яго Ви, друже, як і будь-хто, можете іноді напитися.
Я навчу вас, що вам слід робити. Дружина нашого генерала нині
сама генерал. Кажу це тому, що він усього себе віддав їй і при-
святив себе цілком захопленню, спогляданню й розгляданню її
чарівної особи. Признайтесь їй щиро в усьому. Докучайте їй про-
ханнями. Вона допоможе вам повернути собі посаду. Вона така
щира, добраг мила; й ласкава жінка, що вважатиме за гріх не зро-
бити ще більше від того, чого в неї просять. Ублагайте її заново
зв'язати розірваний зв'язок між вами, та її чоловіком - і я ладен
поставити всі мої статки проти найнікчемжішої дрібниці, що цей
розрив у вашій приязні зростеться ще міцніше, ніж було досі.
Кассіо Ви даєте мені хорошу параду.
Яго Ця порада йде від щирої до вас любові й чесної
приязні, запевняю вас.
Кассіо Я вірю цьому і завтра вранці благатиму добро-
чесну Дездемону замовити за мене добре слово. Я зневірюсь у ща-
сті моєму, якщо й тут воно мене зрадить.
Яго Так, слушно. На добраніч, командире. Я мушу
йти на варту.
Кассіо На добраніч, чесний Яго!
(Виходить}
Яго Хто б міг сказать тепер, що я негідник,
Коли даю пораду щиру й чесну?
Це ж найпевніший шлях, щоб ласку мавра
До себе привернути, бо найлегше
Схилить на добре діло Дездемону,
Яку природа щедрою створила,
Бо ж і сама вся щедра; легко їй
Переконати мавра; він для неї
Ладен зректися навіть і хрещення,
Всіх знаків і всіх символів спасіння.
Вона так полонила серце мавра,
Що все зв'язати й розв'язати може,
й щоразу, тільки-но спаде на думку,
Вона крутити може ним як схоче,
І богом стать над слабкістю його,
Й зробити все, чого лиш забажає.
Хіба ж я лиходій, коли пораду
Дам Кассіо - мов на добро йому?
О духи пекла всі! Коли чорти
Щонайчорнішу справу затівають -
В небеснім, світлім образі спочатку
З'являється вона. Так я тепер:
В той час, коли отой мій чесний дурень
Попросить допомоги в Дездемони,
Вона ж почне про те благать Отелло,->
Я краплями вливатиму отруту
У вухо мавру: нашепчу йому,
Що Кассіо потрібен їй для блуду.
І чим сильніш вона просити стане
За Кассіо, тим буде менш довіри
До неї в мавра. Так зроблю я дьоготь
З чесноти; з добрості сплету тенета
І всіх обплутаю.
Входить Р о д р і г о.
Ну що, Родріго?
Родріго А те, що в цьому полюванні я наче той собака,
якому не^дають полювати, а тільки все на прив'язі держать. Мої
гроші майже всі розійшлися. Сьогодні вночі м«ні добре полатали
боки. Якщо так піде далі, то я придбаю тільки досвід за всі мої
труди і повернуся до Венеції, трохи набравшись розуму, але зовсім
без грошей.
Яго Як прикро це, коли нема терпіння!
Чи ж можна рану вигоїти вмить?
В нас діє розум наш, а не чаклунство,-
Ти знаєш сам; а розум наш чекає,
Коли настане слушний час. Хіба
Це все не йде на добре? Що ж! Тебе
Ударив Кассіо, а ти за це
Його з посади скинув за дрібничку.
Усе росте і визріва на сонці,
Та перший цвіт дає і перший плід.
Ще трохи почекай! Клянусь хрестом! -
Вже почало світати. Справи й втіхи
Скорочують нам час. Іди додому,
Туди, де квартируєш; геть, кажу!
Довідаєшся скоро про новини.
Ну, то іди ж!
Родріго виходить.
Попереду два діла.
Емілія за Кассіо хай просить
Дружину мавра,- я її намовлю.
А я тим часом
Кудись відкличу мавра і, як буде
Сам Кассіо благати Дездемону,-
Вернуся з ним, щоб разом їх застукав.
Це найпевніший шлях. Мерщій за діло!
Покіль гаряче - куй залізо сміло!
(Виходить)
anchor
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Кіпр. Перед замком.
Входять Кассіо та кілька музикантів.
Кассіо Синьйори, грайте тут. Я заплачу
За труд ваш. Щось коротке... Генералу
Проголосіть ви на добридень туш!
Музика.
Входить блазень.
Блазень Гей, маестро, чи не побували часом ваші інстру-
менти в Неаполі, що вони так гугнявлять?
1-й музикант Як, синьйоре, як?
Блазень Адже ж це духові інструменти, вибачте на
слові?
1-й музикант Звичайно, духові, синьйоре.
Блазень О, виходить, це ті, що під хвостом?
1-й музикант Як то під хвостом?
Блазень Точнісінько так, як багато відомих мені духових
інструментів. Проте ось вам гроші, маестро. Генералові так сподо-
балася ваша музика, що він просить вас зробити ласку і припинити
цей гармидер.
1-й музикант Гаразд, синьйоре, ми більш не будемо.
Блазень Якщо ви маєте таку музику, якої можна не чути,
то починайте її знову, а отакої, як то кажуть, надто чутної музики
не полюбляє наш генерал.
1-й музикант Такої музики ми не маємо, синьйоре.
Блазень Тоді ховайте ваші дудки в торби і забирайтеся!
Зникайте в повітрі, щоб і духу вашого тут не було! Забирайтеся
геть!
Музиканти виходять.
Кассіо Ось послухай, мій любий друже!
Блазень Ні, я не слухатиму вашого любого друга, я по-
слухаю вас.
Кассіо Будь ласка, кинь гратися словами. Ось маєш зо-
лотого! Якщо та дама, що її приставлено до генералової дружини,
.?.же встала, то перекажи їй, що є тут такий Кассіо і він просить
її приділити йому кілька хвилин для короткої розмови. Ти можеш
Це зробити?
Блазень Вона вже встала, синьйоре, і якщо вона схоче, то
я и сюди приставлю.
Кассіо Іди ж, мій друже.
Блазень виходить.
Входить Яго.
О, як вчасно, Яго!
Яго А ви ще й досі не лягали?
Кассіо Ні.
Адже ж на світ вже почало займатись,
Як розійшлись ми... Щойно я послав
По вашу жінку, Яго,- попрошу,
Щоб помогла мені до Дездемши
Достойної добитись.
Яго Заразя
Пришлю її до вас, а сам подбаю,
Як віддалити мавра, щоб віяьвіше
Ви розмовляли.
(Виходить)
Кассіо Сердечне вам спасибі! Ще ніколи
Такого не стрічав я флорентійця
Ласкавого і чесного, як він.
Входить Емілія-
Емілія Добридень вам., заступнику предобрий!
Шкодую я, що, маєте ви прикрість.
Проте все буде добре! Генерал
З дружиною розмову мав про вас;
Вона за вас так гаряче просила,
А мавр. їй відповів, що- той, кого
Ви ранили, синьйоре, має. тут,
На Кіпрі, добру славу та рідню
Могутню, і тому не міг інакше
Вчинити він; одначе він вас любить,-
А це найкраща запорука в тому,
Що візьме знову вас до себе сам.
Просить його про це не треба зовсім.
Кассіо Нехай і так; але благаю вас,
Якщо можливо^ буде це' й пристойно,
Влаштуйте так, щоб я' порозмовляв
Хвилинку з Дездемоною: віч-на-віч.
Емілія Тоді зайдіть сюди, будь ласка,- я
Влаштую так, що встигнете сказати
Ви вільно все, що є у вас на серці.
Кассіо Я дуже буду вдячний вам, синьйоро!
Виходять.
СЦЕНА 2
Кімната в замку.
Входять Отєлло, Яго й дворяни.
Отєлло Ось! Капітанова .листи віддай
І попроси його від мене, Яго,
Сенатові мою пошану скласти.
А я піду оглянути фортецю.
Мене ти знайдеш там.
Яго Гаразд, іду!
Я все зроблю, мій добрий генерале.
Отєлло А ви, синьйори, підете зі мною
Нові укріплення оглянуть?
Дворяни Ми
Готові йти за вами, генерале.
Виходять.
СЦЕНА З
Перед замком.
Входять Дездемона, Кассіо та Емілія.
Дездемона Вір, добрий Кассіо, я докладу
Всіх сил, щоб тільки помогти тобі.
Емілія Синьйоро добра, поможіть йому;
Мій чоловік так журиться тим лихом,
Немов своїм.
Дездемона Він має щире серце! Будьте певні,
Я дуже хочу, Кассіо, щоб дружбу
Мій чоловік із вами відновив,
Як це було раніш.
Кассіо Синьйоро мила,
Що б Кассіо Мікеле не спіткало -
Довіку ваш він відданий слуга!
Дездемона О, дякую, синьйоре! Чоловіка
Ви любите і знаєте давно-
Холодний він до вас лиш доти буде,
Допоки так політика велить.
Кассіо Але політика тривати може
Занадто довго, милостива пані;
Або себе підтримувать почне
Якимсь пустим і водянистим кормом,
Або, нарешті, розростеться так,
Що, як мене не буде й прийде інший,
Забуде генерал і вірну службу,
І всю любов мою.
Дездемона Цього не буде!
Емілія посвідчить - я ручуся,
Що ти дістанеш знов твою посаду;
Якщо даю комусь я дружнє слово,
То я додержую його до краю.
Я чоловікові не дам спокою,
З терпіння виведу його, за тебе
Благаючи безперестану; ліжко
Я оберну на школу, а обід -
На сповідальню; що б він не робив,
Прохання Кассіо вплету я скрізь.
Тож веселіш! Заступниця твоя
Раніш помре, ніж справу цю покине!
В глибині з'являються Отелло та Яго.
Емілія Синьйоро, ось іде господар.
Кассіо Я попрощаюся, синьйоро.
Дездемона Ні, лишись
І слухай, що я буду говорити.
Кассіо Синьйоро, не сьогодні; можу я
Собі пошкодити, бо неспокійний.
Дездемона То йдіть собі.
Кассіо виходить.
Яго Ат! Це мені не до вподоби!
Отелло Що?
Яго Нічого, генерале, та... не знаю.
Отелло То Кассіо пішов там від дружини?
Яго Ні, генерале... Кассіо? Не вірю,
Щоб він тікав, немов який злочинець,
Побачивши, що ви йдете.
Отелло Проте,
Здається, наче я не помилився.
Дездемона То як, мій пане?
Я розмовляла з прохачем одним;
Людину ту вразив ваш гнів до краю...
Отелло Кого ви маєте на думці?
Дездемона Це Кассіо, заступник ваш. Мій пане,
Як маю силу зворушити вас,-
Простіть йому і помиріться з ним!
Як він не любить вас і согрішив
Підступно, гидко, а не випадково,-
То я не розуміюсь на порядних,
На чесних людях. О, прошу я вас,
Верніть його на службу.
Отелло Це був він?
Дездемона Так, він - такий смутний,
Що залишив мені частину горя;
Страждаю я з ним разом. Любий мій,
Верніть його на службу!
Отелло Не зараз, Дездемоно люба. Згодом.
Дездемона А скоро ж?
Отелло Якнайшвидше, задля вас.
Дездемона То, може, ще сьогодні до вечері?
Отелло Ні, не сьогодні.
Дездемона Завтра за обідом?
Отелло Я не обідатиму вдома завтра -
В фортеці зустрічаю капітанів.
Дездемона То завтра ввечері; в вівторок рано;
В вівторок вдень, увечері чи вранці
У середу... Прошу вас, ви самі
Призначте час, але не більш як три дні
Його ви мучте - кається він гірко.
До того вся його провина й справді
Лише словесної догани варта -
Така вона дрібненька (хоч і кажуть,
Що в час війни для прикладу карають
Найкращих навіть). То скажіть мені,
Коли йому прийти, Отелло любий?
Не знаю я, чи є таке на світі,
Чого б для вас я не зробила зразу!
Мікеле Кассіо, що сватав нас!
Той самий, що так палко захищав вас,
Коли казала я про вас недобре,-
Тепер вернуть його мені так важко!
Повірте, що зробила б я ще більше...
Отелло Прошу, облиште; хай приходить він,
Коли захоче, не відмовлю я
Ні в чому вам.
Дездемона Чи ж це така вже милість?
Це все одно, коли б я попросила,
Щоб ви свої наділи рукавички,
Чи з'їли щось поживне, чи тепліше
Вдяглися, чи зробили інше щось,
Корисне вам самим. О ні! Якби
На випробу взяла кохання ваше,
Важливішу, багато тяжчу справу
Я вибрала б для цього, і таку,
Що виконать її навряд чи й можна.
Отелло Тобі ні в чому не відмовлю я.
Ну, а тепер і ти, прошу тебе,
Моє прохання виконай: лиши
Мене самого на якусь хвилину.
Дездемона Чи можу вам відмовити? Ні, ні!
Бувайте, мій володарю!
Отелло Бувай же,
О Дездемоно люба! Швидко я
До тебе повернусь!
Дездемона Ходім, ходім,
Еміліє... Роби, що забажаєш,-
Я слухаюсь.
(Виходить з Емілією)
Отелло Негіднице розкішна!
Коли любов моя не вся в тобі -
Нехай душа моя тоді загине!
Якщо ж любить тебе я перестану -
Тоді повернеться той давній хаос.
Яго Шляхетний генерале...
Отелло Що там, Яго?
Яго В той час, як сватались ви до синьйори,
Чи знав тоді про вашу ніжну пристрасть
Мікеле Кассіо?
Отелло З початку й до кінця. А що? До чого
Питання це?
Яго Пусте! Лише хотів
Я з'ясувати дещо.
Отелло Що ж бо саме?
Яго Не думав я, що він її вже знав...
Отелло О, так,- і посередником він часто
Між нами був.
Яго Як? Справді?
Отелло Так, справді! Справді! Що тебе дивує?
Хіба нечесний він?
Яго Він чесний, ваша милість?
Отелло Чесний, так!
Яго Оскільки це мені відомо...
Отелло Що ти на думці маєш?
Яго Я? На думці?
Отелло «На думці»!.. Він повторює за мною,
Немов приховує якесь жахіття
В думках, таке, що страшно й проказати.
Що в тебе на душі? Я чув, сказав ти,
Як Кассіо виходив щойно звідси,-
Тобі не до вподоби це... Що саме?
Коли ж сказав я, що весь час він був
Порадником у залицянні, ти
Аж вигукнув здивовано: «Як? Справді?»
І брови так похмуро ти насупив,
Немов хотів якусь зловісну думку
Сховати в мозкові. Якщо мене
Ти справді вірно любиш, то відкрий
Свою таємну думку.
Яго Генерале,
Ви знаєте, що я люблю вас.
Отелло Знаю;
І через те,- бо певний я цілком,
Що вдачу маєш віддану і чесну,
Що важиш ти слова раніш, ніж дати
їм повну волю,- Яго, я тривожусь!
Мене лякають ці твої слова
Уривчасті і невиразні. Це
Звичайні хитрощі в падлюк нечесних;
Слова ж такі в устах людей порядних -
Прихований то натяк, що із серця
На денне світло рветься що є сили,
Бо стерпіти не може він мовчання.
Яго Про Кассіо заприсягнувся б я,-
Мені здається, він людина чесна.
Отелло Я думаю так само.
Яго Певне ж, люди
Повинні бути, чим вони здаються,
А не здаватись тим, чим буть не можуть.
Отелло Це правда. Тим повинні бути люди,
Чим нам вони здаються.
Яго Тож я вірю,
Мікеле Кассіо - людина чесна.
Отелло Ні, криється в твоїх словах щось більше;
Прошу тебе, розкрий свої думки,
Найгіршу із думок своїх мені
Перекажи найгіршими словами.
Яго Мій добрий генерале, я, пробачте,
Хоч і повинен вам служити вірно,
Проте мені здається, вільний в тому,
У чому вільні навіть і раби.
Мої думки розкрити? Що, коли
Думки оті гидкі, облудні? Де
Палац отой, що в нього не змогла б
Залізти підлість? Де ті груди чисті,
В яких би із правдивим міркуванням
Брудні підозри поруч не сиділи
І не творили б разом суд?
Отелло Ти, Яго, в змові проти друга, мабуть,
Якщо його ображеним вважаєш,
А слух його ти робиш чужоземцем,
Ховаючи свої думки від нього.
Яго Благаю вас, хоч, може, й помиляюсь
У здогадах моїх - та признаюсь,
Що маю хибу гріх вбачати скрізь
І злу плекать підозру там, де зла
І не було ніколи. Ось чому,
Благаю вас, уваги не звертайте
На ці недосконалі міркування;
І здогади мої, хисткі й непевні,
Нехай вас не бентежать. О, ніщо...
Ні спокій ваш, ні власний ваш добробут,
Ні досвід мій, ні честь моя, ні мудрість -
Ніщо мені не дозволяє вам
Думки мої розкрити!
Отелло Що ти кажеш?
Яго Для жінки й чоловіка - честь, їх добре
Ім'я - то найцінніший скарб душі.
Хто вкрав мій гаманець - украв дрібницю;
Він мій був, став - його, а був до цього
Уже рабом у тисячі людей.
Та хто у мене добру славу вкраде,
Украде те, чим сам не збагатиться,
У мене ж відбирає все.
Отелло Клянусь! Я хочу знать твої думки.
Яго О ні! Не знати вам, коли б ви навіть
Моє в своїх руках тримали серце;
Тим більше - поки тут воно, у грудях.
Отелло Ха!
Яго Стережіться ревнощів, мій пане!
То гад страшний з зеленими очима,
Який глузує з власної поживи!
Блаженні ті чоловіки рогаті,
Які, упевнившись у прикрій долі,
Кохати зрадницю перестають.
А скільки терпить мук пекельних той,
Хто любить, і підозрює, й не вірить,
Хто сумнівається й кохає палко!
Отелло О лихо!
Яго Бідак вдоволений - то багатій,
І бідний, як зима, отой багатий,
Що повсякчас боїться в злидні впасти.
О небо! Захисти увесь мій рід
Від ревнощів!
Отелло Стривай! До чого це?
Чи думаєш, що ревнощами жити
Захочу я й мінятимусь, як місяць
Із кожним сумнівом новим? О ні!
Зазнавши сумніву, його відразу
Я розв'яжу. Назви мене козлом,
Як душу я свою віддам твоїм
Нікчемним і порожнім підозрінням.
Ревнивцем не зроблюсь, хоч би й сказали,
Що жінка в мене гарна, їсть усмак,
Легка в розмові й любить товариство,
Співає, грає і танцює гарно;
Де є чеснота - нахили такі
Чесноту тільки прикрашають. Хай
І невеликі я заслуги маю,
Та не боюсь і в ній не сумніваюсь,
Бо має очі й вибрала мене.
Ні, Яго: мушу я раніш побачить;
Побачу я - тоді візьму під сумнів;
А сумнів довести мені ще треба;
А вже коли я маю справжній доказ,
Тоді кохання вирву я з душі,
А з ним і ревнощі відразу знищу!
Яго Я радий, що тенер нагоду маю
Вам виявить любов мою й пошану
Із щирим серцем; і скажу вам те,
Що я сказать повинен вам, дарма що
Я певних доказів іще не маю.
Слідкуйте за дружиною, синьйоре;
За нею й Касеіо уважно стежте -
Без ревнощів, але й не вірте в чесність;
На оці майте їх обох, бо я...
Я не хотів би, щоб така людина,
Шляхетна й щира, та зазнала кривди
Лиш через власну добрість; тож пильнуйте!
Я знаю звичай нашої країни:
Венеціанки богу появлятоть
Таке, що й чоловіку не покажуть...
Сумління їх не стриму научає,
А як нечестя скоєне таїти.
Отелло Ти так гадаєш?
Яго Адж« вона вже одурила батька,
Коли пішла за вас; і не лякав
Ваш вид її - подобавсь їй насправді.
Отелло Так, ще було„.
Яго Ось бачите самі!
Така ще молода і так лукаво
Уміла прикидатися вона.
І очі батькові мов засліпила,
Свій замір затаївши так, що той
Все пояснив чаклунством... А проте,
Зайшов я задалеко... О, простіть!
Простіть мені, що- надто вас люблю!..
Отелло Повік тобі я дякувати буду.
Яго Я бачу - це вас трохи стурбувало.
Отелло О ні! Нітрохи!
Яго Я боюсь, що так.
В» розумієте, я сподіваюсь,
Що відданість примусила мене
Так говорити. Ні, я бачу, ви
Схвильовані насправді. О, благаю,
Не надавайте ви моїм словам
Ні значення' великого, ні сили,-
Це все лише підозри.
Отелло Ні, ні!
Яго Якщо це станеться, синьйоре,-
Мої слова спричиняться до лиха,
До наслідків небажаних, що їх
Не мав на думці я. Адже, повірте,
Мікеле Касеіо- мій друг достойний.
Я бачу, ви хвилюєтесь, синьйоре.
Отелло Ні, ні, не дуже! Певен я, проте,
Що чесна і невинна Дездемона.
Яго Пошли їй боже довгий чесний вік!
А вам вік довгий - вірити в ту чесність!
Отелло А що, як зрадила себе природа...
Яго У тому й суть! Насмілюся сказати...
Вона ж все відмовлялася від шлюбу
Із женихами із її країни,
Від рівних їй, достойних, білошкірих,-
В природі ж скрізь гармонія існує...
Розбещеною думкою тут пахае,
Чи збоченим смаком, а чи бажанням
Протиприродним... Тьху! Але пробачте...
Я взагалі кажу, а не про неї;
Проте боюсь,- як розум гору візьме
Над почуттям її, то щоб вона
Не прирівняла вас до земляків -
І не пожалкувала.
Отелло Ну, прощай!
Прощай! Коли помітиш щось - скажи;
Нехай твоя дружина стежить, Яго.
Ну, а тепер - облиш мене.
Яго
(йдучи)
Прощайте.
Отелло Навіщо з нею одружився я?
Мій чесний Яго знає, бачить більше,
Багато більш, ніж він мені сказав.
Яго
(повертаючись)
Насмілюся благати вашу честь -
Не вдумуйтесь заглибоко в цю справу;
Хай діє час; а Кассіо хоч варто
Вернуть назад (він добрий офіцер),
Проте не вадило б і почекати;
Тим часом можна б вивідати все -
Хто він такий і що на думці має.
А як почне просити вас дружина
И проситиме за нього невідступно,
То тут не все гаразд. Ну, а тим часом
Мене вважайте надто підозрілим
(Боюсь, що й справді я такий), але
її вважайте чистою, благаю!
Отелло Себе тримаю я в руках, не бійся.
Яго Моє вам шанування ще раз.
(Виходить)
Отелло Який він кришталево чистий, чесний
І як уміє розумом глибоким
У людських душах розбиратись - він
Причини їх поводження пізнав.
Моя сокілко, як побачу я,
Що ти здичавіла,- порву я пута!
Хоч пута ті із струн моїх сердечних -
Я розірву їх і пущу тебе...
Лети за вітром і ширяй на волі!
Це, може, через те, що чорний я,
Що солодко не вмію говорити,
Як ті придворні франти; може бути,
І через те, що я почав поволі
Спускатися в долину літ похилих...
Ну що ж!.. Нема дружини!.. Все обман!
Тепер моя утіха - це ненависть!
Ах! Ось воно яке, прокляття шлюбу:
Істоти ніжні ми звемо своїми,
Але бажання їхні нам чужі!
О, я волів би жабою вродитись
І в підземеллі вогкім животіти,
Ніж з того, що кохаю я, комусь
Віддати хоч малесеньку частину!
Але така вже кара душ високих -
Вони не мають прав простого серця,
їх доля неминуча, як і смерть:
Ще від колиски нам судилось лихо...
Рогате лихо... Дездемона йде!
Входять Дездемона й Емілія.
Якщо вона невірна - о, тоді
З самого себе насміялось небо!
Ні, я цьому не вірю!
Дездемона Мій Отелло!
Обід ваш і шляхетні остров'яни,
Яких ви запросили, вас чекають.
Отелло Так, винен я.
Дездемона Чому так тихо голос ваш звучить?
Ви хворі?
Отелло Так. Болить отут чоло.
Дездемона Від ночі то безсонної напевно.
Це все мине. Дозвольте, любий, я
Чоло перев'яжу вам; за годину
Ви будете здорові.
Отелло Ні, облиште!
Ця хустка замала...
(Відштовхує від себе хустку, та падає додолу)
Мине і так.
Облиште це. Ходім зі мною разом.
Дездемона Як прикро це, що ви заслабли, друже.
Отелло й Дездемона виходять.
Емілія Як рада я, що хустку цю знайшла;
Це ж перший подарунок їй від мавра.
Химерний муж мій сто разів просив,
Щоб я цю хустку вкрала... А синьйора
Так любить, береже хустину,- мавр
Вік берегти просив той знак любові,-
З собою завжди носить, і цілує,
І розмовляє з нею. Я зніму
Оцей узор та й вишию, і Яро
П віддам.
Що з. нею зробить він - те небо знає.
Я тільки примху мужа вдовольняю.
Входить Я г о.
Яго Ну як? Ви що тут робите самі?
Емілія Не гримайте; я маю щось для вас.
Яго Для мене щось? Ну, то звичайна річ...
Емілія Яка ж?
Яго Та річ - безглузда жінка.
Емілія О!
Це все? А що мені тепер дасте
За хустку цю чудову?
Яго Хустку? Як?
Емілія Так, хустку!'
Дарунок перший мавра Дездемоні...
За хустку цю, що ви просили часто,
Щоб я її для вас украла?
Яго Ви
її украли в неї?
Емілія Не зовсім так. Вона необережно
її впустила щойно тут, а я
Побачила і підібрала. Гляньте!
Яго Розумнице! Сюди її давайте!
Емілія Та нащо вам вона, що так мен«
Просили ви її украсти?
Яго Вам
Нема до того діла!
(Вихоплює у неї хустку)
Емілія Як не дуже
Вона потрібна вам - верніть її.
Моя синьйора бідна втратить розум,
Коли помітить, що її немає!
Яго А ви мовчіть! Вона мені потрібна.
Ідіть собі.
Емілія виходить.
Впущу цю хустку в Кассіо господі;
Він знайде там її. Такі дрібниці,-
Хоч і легкі вони, як те повітря,-
Для ревнощів багато важать,,. Так!
Це може вплинути на справу.... Вже
Моя отрута діє на Отелла;
А для такої вдачі підозріняа,
Непевні здогади - також отрута,
Спочатку непомітна і на смак
Ледь чутна, та коли у кров потрапить -
Палитиме, неначе поклад сірки.
Я так і знав... Ось він іде сюди'!
Ні мак, ні мандрагора, ані всі
На світі зілля більше не повернуть
Тобі солодкого спокою-сну,
Що ним ти вчора спаві
Повертається Отелло.
Отелло Мені! Невірна!
Яго Ну, генерале, Годі вже про це!
Отелло Геть! Геть! Мене ти кинув на тортури!
Клянусь, великої зазнати зради
Багато легше, аніж знати трохи!
Яго Як, генерале?
Отелло Так. Не мав я діла
До крадених годин її розпусти!
Не бачив їх, не думав, і вони
Не мучили мене; спокійно слав.;
Веселий, вільний був до цього часу!
І Кассіо цілунків на устах
У неї ще лі разу не знаходив...
Отак і пограбований не може
Вважати пограбованим себе,
Аж поки він цього не усвідомить!
Яго Мені те прикро чути.
Отелло Ох, я б щасливий був, якби весь табір,
Якби з солдатів кожен володів
її солодким тілом, тільки я...
О, тільки б я про те не знав1! Тепер
Прощай навік, сердечний мій спокою!
Прощай, утіхо! Розуме, прощай!
Прощайте, плюмажі, війська, бої,
Де честолюбство переходить <в доблесть!
Прощай, мій коню, що іржеш до мене!
І клич сурми, і гуркіт барабана!
І флейти гострий свист, і стяг величний!
Вся слава, почесті, і велич вся,
І мужність, і тривоги славних січ!
І ви, гармати із захриплим горлом,
З якого виліта смертельний грім,
Як грізний грім безсмертного Зевеса,-
Прощай усе, для чого жив Отелло!
Яго Чи це ж можливо, генерале?
Отелло Падлюко, доведи мені, що шльондра -
Моя любов! Ти певний доказ дай!
(Хапає його за горло)
Або, клянуся вічною душею,
Вже краще псом ти був би народився,
Ніж люті, що росте у мене в грудях,
Давати відповідь.
Яго Дійшло до цього?
Отелло Я хочу бачить сам! Або дай доказ,
Щоб жодної петлі там не було,
Де б міг найменший сумнів причепитись,
Або з життям прощайсь!
Яго Мій генерале...
Отелло Коли ж ти наклеп зводиш на невинність
І наклепом мені шматуєш душу,
Тоді навіки перестань молитись;
Зречись свого сумління; нагромаджуй
Страшне злочинство на страшне злочинство;
Хай через тебе й небо заридає,
Хай вражена земля тремтить від жаху,-
Бо більшого не зможеш ти додати,
Щоб засудить себе на вічні муки!
Яго О, змилуйтесь! Рятуй мене, о небо!
Людина ви чи ні? Чи є у вас
Душа і розум? Схаменіться! Боже,
Не покидай його! Я більш не можу
Служити вам. О, я нещасний дурень,
Доживсь до того, що мені на карб
Мою вже ставлять чесність! О жахливий,
Нікчемний світ! Дивись, дивись, о світе,
Як небезпечно чесним бути й щирим!
Спасибі за науку вам. Тепер
Вже досить! Дружбу прожену відразу,
Якщо таку породжує образу!
Отелло О ні, стривай! Ти мав би чесним бути.
Яго Волію буть розумним я, бо чесність -
То дурість, генерале, що ніколи
Мети своєї досягти не може.
Отелло Клянуся всім, що тільки є на світі!
Мені здається, що дружина чесна,
І знов здається - зрадила вона;
Мені здається, що сказав ти правду,
І знов здається - неправдивий ти.
Я вимагаю доказів! Ти чуєш?
Ясне ім'я її було пречисте,
Як світлий лик Діани, а тепер
Воно і заплямоване, і чорне,
Як і моє лице. Коли ще є
Ножі, й вогонь, і зашморг, і отрута,
І хлань бездонна - я цього не стерплю!
Не стерплю, ні! Упевнитись я хочу!
Яго Як бачу я, вас ревнощі вже душать,
І каюсь, що до цього вас довів.
Хотіли б ви упевнитись?
Отелло Хотів би?
Ні, хочу я!
Яго І можете, синьйоре,
Та як же? Як упевнитись, мій пане?
Хотіли б ви тримать над ними свічку
Й заскочить їх на ділі?
Отелло Смерть! Прокляття!
Яго Гадаю, що було б нелегко вельми
Примусити їх це вам показати.
О, сто чортів! Хіба ж вони дозволять,
Щоб очі ще чиїсь, крім їхніх власних,
їх бачили у ліжку! Що ж?.. І як?
Що я скажу? Де докази візьму?
Не зможете'побачити цього.
Хай навіть і були б вони обоє,
Як кози, безсоромні та гарячі,
Як мавпи, як вовки шалені в тічці,
І непристойні, як дурні п'яниці.
Але якщо обставин недвозначних
І доказів виразних, що ведуть
До брами істини прямим шляхом,
З вас досить,- я здобуду їх для вас.
Отелло О, дай же неспростовний доказ зради!
Яго Не по мені все це, та вже коли
Зайшов далеко так через любов
До вас та ще свою безглузду чесність,
То я скажу усе вам до кінця.
Лежав я з Кассіо недавно поруч,
Але мені боліли дуже зуби
І спати я не міг.
Є люди, що у них слабка душа,
І через те вони крізь сон бурмочуть
Частенько про свої таємні справи;
І Кассіо такий.
От чую я, шепоче він крізь сон:
«О люба Дездемоно! Обережні
Повинні бути ми й кохання наше
Таїти від усіх!» А потім він
Мені так міцно стиснув руку й скрикнув:
«О чарівне створіння!» - і мене
Так палко цілувати він почав,
Немов рвучи з корінням поцілунки,
Що на губах мені росли, а далі
Він ногу на стегно мені поклав;
Зітхав, і цілував, і скрикнув раптом:
«О горе нам! Прокляття лютій долі,
Що маврові призначила тебе!»
Отелло О жах! О жах!
Яго Адже це тільки сон!
Отелло Та викриває їх він і підозри
Породжує, хоча це тільки сон.
Яго Підтвердити він може, окрім того,
Ще й інші докази непевні.
Отелло Я...
Я розірву її!
Яго Ні, будьте мудрі.
Адже ми ще не бачили нічого.
Можливо, що вона і чесна. Прошу,
Скажіть мені, чи випадково часом
Вам бачить не доводилося хустки
У вашої дружини, що на ній
Суниці вишито?
Отелло Мій перший дар!
Я їй колись таку подарував.
Яго Цього не знав я. Хусткою такою
(Я певен, що від вашої дружини)
Сьогодні бороду собі втирав
Наш Кассіо.
Отелло Коли це та...
Яго Коли
Це та чи інша, що належить їй,
Однаково - все свідчить проти неї.
Отелло О боже! Чом не сорок тисяч раз
Живе цей раб! Одне життя - ніщо!
Замало одного життя для помсти!
Тепер я бачу: все це правда! Яго,
Дивись сюди: любов мою глибоку
Здуваю з себе; хай летить за вітром!
Нема її...
Ти, помсто чорна, встань з безодні пекла!
Любове, передай свою корону
І в серці трон - ненависті тиранській!
Здіймайтесь вище, груди, від сичання
Гадючих язиків!
Яго Та заспокойтесь!
Отелло О, крові, Яго, крові!
Яго Терпіння, вас прошу; ви думку вашу
Ще можете змінити.
Отелло Ні, ніколи!
Ніколи, Яго! Як Понтійське море
Свої холодні хвилі мчить вперед
На Пропонтіду і на Геллеспонт
І їх назад ніколи не вертає,-
Так і криваві заміри мої
Помчать вперед, нестримно забуявши,
І вже назад не вернуться ніколи,
І не оглянуться, і не відринуть
До ніжного, тремтливого кохання,
Аж поки не поглине їх безмежна
І люта помста! Я клянусь тобою,
О небо мармурове!
(Стає навколішки)
Не порушу
Обітниці святої я ніколи
І слова не зламаю!
Яго Не підводьтесь!
(Теж стає навколішки)
Вас, вічні осяйні світила неба,
Стихії, що оточуєте нас,
Вас закликаю в свідки я, що Яго
Свій розум, руки й серце віддає
На службу скривдженому так Отелло!
Хай він накаже - й виконати все
Вважатиму я за свою повинність,
Хоч би й кривавою була та справа.
ПІДВОДЯТЬСЯ.
Отелло Не звуками порожніми вітаю
Твою любов, але приймаю серцем,
Відразу вже й доручення даю.
За три дні хай почую я від тебе,
Що Кассіо нема серед живих.
Яго Мій друг помер: сказали ви - і сталось!
Але нехай живе вона.
Отелло Прокляття їй, розпусниці! Прокляття!
Ходімо звідси. Мушу зміркувати,
Де засобів знайти, щоб якнайшвидше
Від них загинув чарівний диявол!
Віднині ти - заступник мій.
Яго Я ваш
Навіки!
Виходять.
СЦЕНА 4
Там же.
Входять Дездемона, Емілія та блазень.
Дездемона Чи скажеш, хлопче, де перебуває генералів за-
ступник Кассіо?
Блазень Не смію сказати, щоб він десь перебував чи не-
добував.
Дездемона Чому, чоловіче?
Блазень Та він же солдат; а коли скажеш, що солдат не-
добуває чи перебуває, то ще заробиш собі добре на горіхи.
Дездемона Ну, годі; скажи, де він мешкає.
Блазень Сказати вам, де він мешкає, це ніби сказати вам,
що я брешу.
Дездемона О, яка нісенітниця!
Блазень Я не знаю, де він мешкає; а вигадати вам, що
«він мешкає тут» або «він мешкає там»,- це значить збрехати вам
просто у вічі.
Дездемона Чи не можеш ти довідатися про нього в когось?
Блазень Я допитуватиму ретельно увесь світ.
Дездемона Розшукай його і пришли сюди. Скажи йому, що
я просила мого чоловіка помилувати його і сподіваюсь, що все
буде гаразд.
Блазень Зробити це - в людських силах. Спробую вико-
нати все як слід.
(Виходить)
Дездемона Еміліє, де ж я поділа хустку?
Емілія Не знаю я, синьйоро.
Дездемона Повір мені, вже краще б я згубила
Свій гаманець із золотом! Хоча
Мені шляхетний довіряє мавр
І ревнощів огидних він не знає -
Проте це може в ньому породити
Лихі думки.
Емілія То не ревнивий він?
Дездемона Хто? Він? Гадаю, сонце маврітанське
Всі нахили такі спалило в ньому.
Емілія Ось він іде!
Дездемона Не дам йому спокою,
Аж поки знов він Кассіо до себе
На службу не покличе.
Страница: (1) 2 »
Предыдущая статья Король Лір (переклад М.Рильського) Гамлет, принц датський (переклад Л.Гребінки) Следующая статья
© 2007-2013 shakespeare.zp.ua
TOP.zp.ua
0.316 секунд | 35 запросов | 28-04-17 | 22:50